Ви, не зізнаючи цього, власними руками стали руйнува- ти велике Діло Вашого життя, для якого в жертву це життя принесли. Бачимо і зізнаємо це ми, виросші з Вашої науки. Тепер Ви рішилися принести найбільш болючу жертву нашому ДІЛОВІ, жертву, на яку здібні тільки великі люде: в листі до Ясновельможного ПАНА ГЕТЬМАНА з дня 15 квітня Ви заявили, що «од всякого політичного життя усуваєтесь», поки не видужаєте настільки, щоби змогли
повернутися до політичної праці.
Цим Ви даєте фактичну змогу нашому ГЕТЬМАНОВІ довести розпочате Вами велике ДІЛО до слушного кінця. Біля НЬОГО всі ми присягаємо скупчитися, та, не ухи- ляючися ні від яких жертв, ЙОМУ в цій праці допомогти.
Нехай ВЕЛИКИЙ ГОСПОДЬ в Своїм Милосерді скоріше відновить Ваше здоровля і тим самим дасть Вам можливість
повернутися до активної політичної праці на велику користь нашому ДІЛОВІ.
Члени Ради Присяжних У.С.Х.Д.:
Ол. Скоропис-Йолтуховський С.Шемет. Монтрезор.
Л.Сідлецький
Дійсні члени У.С.Х.Д.: І. Лоський. Євг. Томашевський»
Йой, В’ячеславе Казимировичу, думав Скоропис- Йолтуховський, складаючи кілька номерів газети
«Діло» і рівняючи ретельненько краї, мов так можна вирівняти те, що навперекіс пішло між людськими душами, друже наш В’ячеславе, нестримний у своїй самовідданості, ти ж не можеш останнім часом тижня- ми навіть ноги спустити з ліжка… А тут повінню, дяка Богові, рух гетьманський розливається. Окрім укра- їнських громад в Австрії, Польщі, Болгарії та Німеч- чині, в багатьох інших європейських державах, вже перекинувся він через Атлантику, з просвітницько-ос- вітних товариств в Східній Канаді під проводом В. Бо- сого кріпне «Січ» з монархічною орієнтацією, той дух усе відчутніший у пресових виданнях «Пробій» та
«Канадійський українець». Січові організації ширять- ся на західному боці країни кленового листка, вже вишкіл військовий молодь проходить у резервних канадських частинах армії, і в Сполучених Штатах участь в маневрах беруть у схожих формаціях. У геть- манців свої літаки «Київ», «Україна» і «Львів», зблис- куючи на сонці металевими боками з українською сим- волікою, у небо знімаються. У Франції, Польщі чимало гетьманців, в Італії, у Болгарії, Чехії та Румунії…
Тож невже, В’ячеславе Казимировичу, в нас у гру- дях замість серця живого залізяки вистукують? А погляд кривий та ревнивий у бік Скоропадського, який має частину твоєї ноші собі за спину закинути, мусиш пом’якшити, мужність у собі самому відшука-
ти, бо ж де дітися тут, коли навіть гірського повітря часто-густо тобі забракне, як зі схлипуванням хіба в півсили вдихнеш запалими і вимученими своїми леге- нями?
32
Біль у грудях над серцем, де була каверна, сперш обпік жариною невеликою, Липинський прокинувся, хоч ледве перед тим лише заплющив повіки — і вже всю ніч не брав сон. З тієї дрібної жарини розгорялося
нестримно, як видалося, справжнісіньке полум’я і біль охоплював усе більшу ділянку грудей; попри затиснуті зуби, застогнав мимовільно.
Фройляйн Юля, як за дверима почувся той стогін, відразу ж схопилася і поспіхом стала вдягатися. Вона доглядає хворого, її обов’язок — чимось облегшити біль, проте тут була цілком безпорадна — то, напевне, Липинський сваритиме, але мусить негайно побігти й покликати лікаря. Обережно, щоб не скрипнули, при- чинила за собою двері й пірнула у лютневу ніч, де б’є просто в обличчя у темені мокрий набридливий сніг.
Лікар зробив укол знеболювального, жар у грудях трішки притих, але однаково ще довго тлів, як тліє жарина під шаром попелу, хіба під ранок, коли засірі- ли віконні шибки, Липинський на якийсь час при- дрімнув.
Він собі завів твердий розпорядок і незрушно його дотримувався, чи то сонячно, чи дощить або сніг мете, чи болить, чи на мить яку відійшло, взимку прокидав- ся о шостій годині ранку, а влітку ще перед п’ятою, сам варив чай в електричному горнятку — то було своєрідною чайною церемонією, тільки не за східним зразком, а за власне вигаданим ритуалом; і ніхто не
має втручатися чи перебити бодай ненароком той ритуал.
А насамперед день починався з молитви перед розп’яттям і старовинною фамільною іконою, з якими ніколи не розлучався, перевозив їх всюди, де замешка- ти випадало. Пообіч висіли гравюра Богдана Хмель- ницького та фотографічні репродукції старих родин- них портретів; щоправда, висів раніше також портрет Павла Скоропадського, та зараз на його місці, як легка тінь, заледве виднівся прямокутник менш вигорілої від світла стіни.