— Слухайте, ідіть пригружати когось іншого — журналістів, Вакенродера он. «Шкода», аякже! Та вам начхати і на Яромира, і на мене, і на всіх інших. Тому ви і стежили за ним — але не зупиняли. Це якщо взагалі стежили, а не намагаєтеся заднім числом надувати щоки. — Вона хмикнула: — Ви розібралися б уже: «тримали ситуацію під контролем» чи «всіх врятувала моя смска».
Хаустхоффер зітхнув: смиренно й неголосно, наче добрий дядечко, готовий терпіти всі вибрики непутящої, але улюбленої племінниці.
— Із помилкових засновків ти робиш помилкові висновки. Ми стежили не за ним — за тобою. Яромир, на жаль, до останнього часу нічим не привернув нашу увагу. Один із багатьох біженців з-за ріки — молодий, у міру амбіційний… Його добре, дуже добре підготували. Він чітко знав, що саме робить і навіщо. — Хаустхоффер посміхнувся, дивлячись Марті в очі: — Зовсім інша справа — ти. Коли почалася операція «Розкопки», ми взяли кількох дилерів — зокрема, такого собі Марка Урбанека. В нього була вражаюча мережа клієнтів, він скуповував за безцінь кістки, а потім виробляв із них і продавав «зоряний пил», мутабор, «порох» та іншу отруту. Тобі він відомий як Марк Губатий.
— Ну був такий, так, про нього в нас багато хто чув…
Хаустхоффер відмахнувся:
— Будь ласка, часу мало — просто вислухай. Ми поговорили з Марком. Спершу він мовчав, потім від усього відмовлявся, але потім — звісно ж, зробив правильний вибір і все нам розповів.
— І тому ви нацькували на нього кресальних собак, а журналістам розповіли, що «загинув, коли намагався втекти».
— Це був не він, — посміхнувся Хаустхоффер.
— О, звісно! Ви ж доктор, у певному сенсі терапевт. Ви сходили до моргу, взяли там підходяще тіло й підкинули, щоб створити потрібну картинку для тівішників. А йому змінили зовнішність — і за програмою свідків відправили у Списне, працювати ткалею на заводі гобеленів.
— Боюся, що ні. Зовнішність ми йому справді змінили, а працює він тут-таки, в Ортинську — незабаром ти сама в цьому впевнишся. Але давай не відволікатися, мова ж зараз не про нього — про тебе. Саме до тебе ми почали придивлятися після розмови з Марком. І знаєш, ти неймовірна дівчина, Марто Баумгертнер. Іноді ти буваєш надзвичайно проникливою. Іноді — приголомшливо недоумкуватою і наївною. Зараз ти дивишся на мене, як на ворога, та сама поміркуй: якби я захотів здати тебе єгерям — давно б уже здав. Вісімнадцять — вік повноправного громадянина, який відповідає за свої вчинки за законом. А доказів вистачає, на жаль. Те, що у твого волосся несподівано змінився колір — природний колір, — можна ще списати на випадковість. Але, Марто — були ще знаки, намальовані тобою на стінах роздягальні у день пожежі. Пакет, який ми знайшли серед макулатури… там же залишкове випромінювання таке, що кресальні собаки буквально обривали повідці. По ньому, власне, ми вийшли і на роздягальню, і на місце, де ти зі своїми друзями зберігала пакунок із кістками. Опинився б на моєму місці будь-хто з єгерів… — Він похитав головою, наче щиро побивався з Мартиної необережності. — Знаєш, молодші колеги за останні дні не раз докоряли мені тим, що я надто поблажливий. А я їм відповідав…
— …що мене ще можна буде якось використати, тому не варто поспішати. А тепер ви знаєте — як. Давайте, кажіть уже.
Хаустхоффер розчавив недопалок об стінку чашки, підвівся, пройшовся до вікна й назад. Марта тільки зараз помітила: з шафи за директорським місцем щезла світлина, на якій пан Вакенродер був з дружиною і донькою. Лишилося кілька дипломів і грамот («кращій школі району», «за трудовий подвиг», «взірцевому педагогічному колективу») — та портрет наймудрішого, найдобрішого, найсправедливішого правителя всіх часів і народів — Його Величності Кіноварі. Стандартний, які продають в будь-якому відділі канцтоварів.
— Скажи, Марто, ти взагалі стежиш за новинами? — Хаустхоффер для різноманітності вивчав не її зовнішність, а пейзаж за вікном. Себто: залите дощем, сіре подвір’я, огорожене сірим же парканом, і коробки п’ятиповерхівок за ним. — Уявляєш, що відбувається в країні?
Марта фиркнула:
— Ночами не сплю, тільки про це й думаю. Ви хоч уявляєте, скільки нам домашки задають? А скільки всього треба буде повизубрювати, щоб здати ідіотські випускні тести? Як ви взагалі — з такими уявленнями про життя — примудряєтеся хоч когось завербовувати?
— Всього-на-всього розповідаю правду. От, наприклад: восьмого вересня цього року вчинив самогубство міністр фінансів, пан Ельфрік Румпельштільцхен. А саме на ньому останні місяці трималася вся наша економіка. Ти могла не стежити за новинами, але на ціни в магазинах звернула увагу? Правда, Марто, полягає в тому, що, якщо ми не вдамося до певних заходів, далі буде ще гірше. Наші аналітики розробили кілька сценаріїв, один із них пов’язаний із таким рідкісним ресурсом, як драконові кістки. Але для цього їх слід якомога швидше знайти і зібрати у значній кількості. Ти сама знаєш, як складно і те й інше. Ми використовуємо всі можливості: придбали кілька партій у закордонних партнерів, дали завдання інженерам вдосконалити кісткошукачі, єгері ж допомогли нам вилучити більшу частину того, що було на чорному ринку. — Він із досадою похитав головою. — На жаль, надто часто цей матеріал неможливо використати. Якісь зразки втратили більшу частину заряду, якісь — були перемелені й змішані з іншими інгредієнтами у таких пропорціях, що… Ні, наші медики у захваті, їм для дослідів це все придасться. І алхімікам — наскільки знаю, там же перелік замовлень на кілька місяців вперед. Але проблему це не розв’язує. І хоч би які відкриття зробили в лабораторіях…