— Бачу, — заявив, приєднуючись до них, Стеф, — з історією про суботню битву скінчено і ви перейшли до обговорення більш невідкладних речей. — Він прилаштувався на підвіконні й склав руки на грудях: — Коротше кажучи, є пропозиція. Після уроків збираємося перекинутися слівцем — назріло.
— І що, пан Залізний Біцепс пропустить тренування?
— Я вже говорив: за нинішніх умов секція — не самоціль, а життєва необхідність. Ти, Чепуруне, тепер мав би розуміти як ніхто інший.
— Покажи, — зажадала Марта. — Зніми окуляри.
Синець був епічний, величезний, густого баклажанового кольору.
— А я ще дивувалася, чому це твій батько каже, що ти всю неділю вчиш домашку, з кімнати не виходиш. Але… зачекай, значить, Ніка тут ні до чого.
— А я й не казав, що — до чогось, — буркнув Чепурун. — Слухайте, після уроків то й після уроків, що ви накинулися на людину. Самі он… теж молодці! Одна ходить по бібліотеках із учителем, другий…
Стефан-Миколай здійняв указівний палець:
— Обережніше, Чепуруне.
— А то що?
Марта вклинилася між ними:
— Так, брейк. Бене, ти хотів поставити мені ще якесь запитання? До кінця уроків зачекає? Тоді я вас залишу на кілька хвилин. Обіцяйте, що не пороздовбуєте без мене одне одному носи.
Вони перезирнулися й дружно їй вклонилися:
— Позбавити тебе такого видовища?
— Та нізащо!
Марта пхикнула: «Клоуни, блін!» — і королівською ходою рушила в напрямку вбиралень.
Учора вона не повідомила Віктору про свою версію, думала переговорити на перерві. Та ні, поки чутки не вщухнуть, жодних зустрічей. А якщо він до того ж зібрався поїхати на кілька днів… (цікаво — куди це?).
«Чуряни/Щуряни, — написала Марта. — Впевнена на 100 %, к-ки десь там. Спробую з’ясувати. Деталі мейлом».
Вона відправила смску і злила воду. Дзвінок щойно продзвенів, а пані Форніц, на подив усіх, вряди-годи не спізнилася — і не проґавила нагоди зробити зауваження тим, хто за годинником не стежить і таким чином краде час у інших.
Марта всілася на своє місце, підняла сумку, щоб витягти конспект, але та зачепилася ремінцем за ніжку стільця.
Точніше, Марта спершу вирішила, що зачепилася. Вона нахилилася розплутати вузол, — і виявила, що хтось прив’язав сумку за обидві ручки до парти. Дешевий трюк, у класі шостому-сьомому так розважалися, але у дванадцятому?.. Та й відвертих хейтерів у Марти не було. Вона не те щоби ні з ким не заїдалася — просто трималася від певних осіб на відстані.
Ну і — гаразд, чого вже — її теж намагалися зайвий раз не займати. Відьма є Відьма, після пари показових випадків це швидко засвоїли.
Вона на раз-два розпустила вузол, в’язали вочевидь нашвидкуруч — боялися, що застукає на місці злочину? Але кому би взагалі спало на думку — і навіщо?..
Пані Форніц тим часом креслила на дошці схеми, що доводили існування гравітаційних хвиль, — відповідних посібників, як вона пояснила, ще не випустили, оскільки саме існування остаточно доведено буквально кілька місяців тому. В чому фізичці не можна було відмовити, то це в цікавості до новин науки. Якби ще вона припускала можливість того, що існують люди, яким начхати, як саме взаємодіють вільні частки і чому неможливо здолати швидкість світла…
Марта для годиться покреслила щось у конспекті, а потім потай роззирнулася. Ані смішків, ані жартиків, і наче ніхто за нею не спостерігає, всі пишуть чи займаються своїми справами.
— Ти не бачила, — прошепотіла Марта, — до моєї сумки хтось підходив?
Ніка подивилася на неї з дивним виразом.
— Взагалі-то, — заявила упівголоса, — я з тобою не розмовляю. Тому що ти, Баумгертнер, інтриганка. І звідниця.
— А непогано ви так із Чепуруном знюхалися, просто одне в одне повторюєте. Тільки не кажи, що тобі не сподобався фільм.
Ніка стулила губки.
— Фільм як фільм. Спецефекти норм, і сюжет нічого такий. Та ти хоч би попередила.
— Розпускав руки?
— Хто? Чепурун?! Не сміши мене, сидів під боком і сопів увесь фільм, типу, обурювався на тебе. Міг хоча б удати, що приємно здивований, бовдур. А потім влаштував цю сцену на виході… Але знаєш, — додала вона вже іншим тоном, — я тобі навіть вдячна. Хоч ти й зміюка підколодна.
— То може, із вдячності відповіси на запитання?
— Яке… А? Ні, я не бачила, я виходила по телефону поговорити.
— Баумгертнер, Міллер, я не сумніваюся, що ви обговорюєте природу гравітона, але все ж таки попросила б вас дочекатися закінчення уроку. Чи можете вийти до дошки й викласти свої міркування всьому класові.