— Нічого не кажи, — пробурчав той. Судячи з голосу, теж уже не спав. — Взагалі ні слова про сни, добре?
Зустрілися вони за півгодини, на тій-таки лавочці, де їх вчора знайшов Будара.
— Це що, типу останній писк моди? — кивнув Чепурун на її сумку.
Марта демонстративно поправила на ремінці кілька шкіряних кілець, які вчора зшила з повідця.
— Не подобається? Дещо не в колір, зате концептуально, погодься.
Він покрутив пальцем біля скроні:
— Нариваєшся? Між іншим, вчора в групі писали — у пості з обмеженим доступом — про те, що ти стучиш єгерям. Мені Артурчик скинув, він з якоїсь радості до тебе нерівно дихає.
— І хто писав? Зачекай, сама вгадаю: Гюнтер і його дружки.
— Бачили в машині у Будари й зробили висновки, логічно, еге ж.
— Гадаєш, і повідець вони принесли?
Чепурун зітхнув, скривився.
— Та начхати. «Повідець»!.. Хай хоч обвішають тебе повідцями, тільки б — не так, як із Йоханом. — Він помітив її здивований погляд і пояснив: — Ну, з колишнім Ніки. Ти не впізнала, чи що? Це на нього в суботу наїхав Шнейдер.
— Мені було погано видно, — пробурчала Марта. І не стрималася: — Дурня якась: сидимо й обговорюємо сни! І Шнейдер — він же ж ніколи відморозком не був. Тупоголовий, авжеж, та це ж іще не привід.
— А Гюнтер? — стенув плечима Бен. Він зістрибнув з лавочки і подав руку Марті. Та для різноманітності вирішила не відмовлятися: вряди-годи проявив галантність, дундучище.
— Гюнтер, — провадив далі Чепурун, — теж ніколи таким не був. І решта… Причому — навіть на кістки ж не спишеш.
Вони рушили до воріт, хвилин п’ять — і пролунає дзвоник.
— На кістки — ні, — тихо сказала Марта. — Та знаєш, я в суботу потрапила на площу — ну, коли там…
— Я зрозумів! — перебив Чепурун. — І?
— Там були люди. І вони не знаю яким чином керували тим, що відбувалося. В сенсі — тим, як реагував натовп.
Вони зайшли на шкільне подвір’я і побачили, що там, де під парканом схилила віття стара верба, — власне, під самим віттям — стоїть «борсук». Блималка вимкнена, фари теж, у ранкових сутінках хріна з два розгледиш, чи є хтось у салоні.
Потім там запалав вогник, крихітний такий, — спалахнув, посяяв і пригас.
Принаймні, вирішила Марта, це не Будара. Будара не курить.
— Сумніваюся, щоби Хойслером чи Шнейдером захотіли керувати. З якої б радості комусь витрачати час і сили? — Тут він затнувся, наче згадав про щось.
— А навіщо комусь відряджати сюди патрульну машину? — відбила Марта. — У нас що, режимний об’єкт? Чи вчиться чийсь козирний синок?
Вони обмінялися поглядами.
— Гадаєш, через Стефа?
— А от ми запитаємо…
І Чепурун справді спитав — уже на другому уроці.
— Пане Штоц, ви не знаєте, чого це до нас єгері завчащали?
Штоц стенув плечима — радше байдуже, хоча Марті здалося, що з роздратуванням.
— Я вчора запитував у патрульного, та він толком не відповів. Гадаю, це пов’язано зі спортзалом: підозрюють, що пожежа сталася не сама собою, і перестраховуються.
— А ще ж були дохлі акваріумні рибки, — нагадав Артурчик. — Типу серійні вбивства! Маніяк серед нас!..
Пролунали смішки.
— До слова, про серійність, — підхопив Штоц. — Продовжимо наші бесіди. Ти готовий, Артуре?
На подив класу, Цукор-Сіль не почав відмазуватись історіями про те, як у будинку прорвало стояк із гарячою водою, про злодіїв-термітів, що позбавили його інтернету, та інші підступи долі.
— От усі говорять: сучасні технології, штучний інтелект. Воно, звісно, круто, тільки поки що толку мало. Ні, я ролики бачив у Мережі, але всі ці типу-собаки з арматурин — дроти назовні і морди цеглиною — на друзів людини не тягнуть, погодьтеся. А я вичитав — був же зашибезний засіб. Ну, небагатьом доступний — так раніше забобони різні заважали, те-се. Ну й умови: це ж зараз мандрагору можна у промислових масштабах вирощувати, якщо, звісно, постаратися, умови створити… — Він почухав перенісся, зазирнув у зошит. — Ну от, а якщо є мандрагора, решту, в принципі, дістати не проблема. Магніт, сірка, сік білої верби… сім’яна… — (тут він люто почервонів і продовжував скоромовкою), — гм… сім’яна рідина, сульфат заліза, порошок сонячного каменю… нічого аж такого, словом. А зате на виході — реальна людинка, жива і розумна, і її можна навчати, а годувати особливо й не треба, і допомога у хазяйстві, наприклад, чи на промисловості, у тих-таки шахтах, та в інших ситуаціях, коли звичайним людям ніяк не…
Клаус Вухастий із задніх рядів вкрадливим театральним шепотом висловив легке зацікавлення тим, чи відтворював уже Артурчик такий-от дослід і, зокрема, як йому вдалося добути згадану вище рідину. Задні парти порохкували, передні подумки кляли Вухастого й намагалися втримати серйозний вираз обличчя.