Штоц зробив помітку в своєму зошиті.
— Ну, за нинішніх часів, — сказав, — стати драконовими радницями їм точно не світило би, з причин цілком очевидних. Чудово, Марто, дякую, сідай. Наступний?
— А було б круто, — прошепотіла їй Ніка. — Уявляєш: тебе обирають Королевою, і ти така — хочу, щоб усі хвороби на планеті були нешкідливими, наче застуда!
— Це навряд чи, — відповіла Марта. — Гадаю, ефект там приблизно такий самий, як у драконових кісток. — Вона перегорнула підручник і процитувала: — «Зміна реальності через нетривале реверсійне поновлення стану квантової невизначеності…» Тільки, — додала, — цю зміну викликала сама Королева, своїм енергополем, еге ж. Їх тому, певно, місяць і муштрували: накручували, доводили до кондиції… Сама поміркуй: навіть дракони примудрялися підкорити своїй волі в кращому разі кілька країн, жоден не керував цілим материком. А Королева — це масштаб якихось Чурян, не більше.
Ніка подивилася на неї із жалем:
— Нудна ти. Жодної уяви. І романтики нуль цілих, нуль десятих.
Марта хмикнула:
— Так це ж не через мене прекрасні незнайомці дають по рогах Шнейдеру і його дружкам.
— Ой усе! Баумгертнер заздрить! А між іншим, він це щиро, без задньої думки. Побачив — і захистив, не зважував, знаєш, не розраховував. Справжній лицар. Він узагалі такий… такий!..
— Та хто «він»?
— Ну Яромир же ж! Він потім і додому нас провів, а Йохану одразу надав першу допомогу.
— Як вдало і як вчасно.
— От тільки не треба цього сарказму. І взагалі, що за необґрунтована параноя?! Ти із ним навіть не знайома, як можеш робити вис-новки?
— А ти — знайома? І багато про нього знаєш?
— Я знаю, — заявила Ніка, — стільки, скільки треба. Він мені, між іншим, про себе все розповів: і як довелося переїхати сюди через бабусю, і про пошуки роботи, і про нашу пречудову систему реєстрації… Та він не жаліється, просто якщо запитую — відповідає.
— То ким працює твій чарівний Яромир? Викидайлом?
— Кур’єром, розвозить піццу — пам’ятаєш, на Тернових Валах маленький ресторанчик? — от у ньому. Плюс учиться на вечірньому, хоча, каже, останнім часом із цим складно, погано встигає. Та нічого, — рішуче додала вона, — ми надолужимо!..
Марта вже хотіла підпустити шпильку з приводу цього «ми» і того, як саме вони «надолужуватимуть», а потім згадала про власну неділю — і розсудливо стулила пельку.
Весь цей час, якщо чесно, вона чекала на якусь каверзу. Не від Ніки, звісно, — від решти. Враховуючи те, про що розповів зранку Чепурун. Але сумку вішала так, щоб накраяні з повідця кільця було видно.
Може, ця її затятість і відлякала. Так чи інакше, нових дотепних ходів від невідь-кого не спостерігалося, і Марта вирішила, що тему закрито. Мало що, сталося в людей осіннє загострення, на тлі всіх цих подій на площі не дивно анітрохи.
На перерві їй вдалося втекти від Ніки з її відвертостями й набрати Віктора.
— Слухай, — сказала одразу, — я на хвилинку. Можеш говорити?
Він явно був не в школі, судячи з дзижчання, що лунало на задньому фоні, — десь за містом, — на пасіці, чи що?
— Так, — відповів, — можу, тільки недовго, вибач. Вирішив дещо перевірити, але це я потім розповім. Як у тебе справи?
— Хотіла порадитися. Мої тут вирішують щодо того, щоби переїхати. Ненадовго, на кілька тижнів, максимум — місяців. Ну і, може, потім там же мені й вступні скласти…
Він відповів майже одразу, але все-таки була — Марта почула її — коротка пауза. Запинка.
— Я гадав, ти збираєшся вступати у столиці…
— Це ще не остаточно. В сенсі — про переїзд. Просто мачусі пропонують цікавий варіант щодо роботи.
— Слухай, — сказав він обережно, — я розумію, це не від тебе залежить. Може, так справді буде краще. Ти просто тримай мене в курсі, гаразд? Я не хотів би… не хотів би спускати тебе з очей, розумієш? Ну, зрештою, де ще я знайду таку помічницю.
Яку «таку», хотіла спитати Марта. От Ніка на її місці напевно би спитала.
— Дуже цинічно з твого боку, знаєш.
— Що робити. Я, зрештою, не втрачаю надії заявитися із отриманими результатами до столиці й улаштувати там невеличкий сполох. А ти, Марто, заслуговуєш на те, щоби отримати свою частину слави. Ну… тобто, я не зовсім це хотів сказати, просто… слухай, давай ти там не гарячкуй, я з дня на день повернуся і поговоримо вживу, гаразд? Обіцяєш?