Тамара забула про сусіда до наступної зустрічі, також уранці. Він так само підійшов до тину, привітався, вона відповіла. Перекинулися кількома словами, про гарний літній ранок, і Тамара нагнулася над мискою з водою. Цього разу озирнутися не одважилася, не було потреби, до того ж знала — побачить горба. У нещасного молодого чоловіка, який дивився на неї явно захоплено, але був їй зовсім не потрібен.
Їхні ранкові зустрічі стали своєрідним ритуалом. Тамара вмивалася, а Левко виходив і вітався. Дівчина бачила, як з кожним разом росте його захоплення, поєднане з чимось ніжним і в той же час пекучим, наче щоки торкався лагідний промінь, що ставав все гарячішим, доки не обпікав. Цей нещасний хлопець дивився на неї, мов на якесь неземне диво.
Тамару спочатку це тішило, а потім почало лякати. Якби ж він був хоч трохи вродливішим і не мав горба… Вона сама була симпатюлькою і знала про це. Знала, як прикрашають її ямочки на щоках і додає особливої звабливості маленька, ледь витягнута у формі краплинки, що падає, родимочка зліва од носика. Яка струнка, не худа і не повна фігурка. Тоді, на початку шістдесятих минулого століття, стали коротшати дівочі сукні й спіднички, наступала епоха міні, яка поступово доходила й до віддалених містечок і навіть сіл. Тамарі було що показувати і вона із видимим задоволенням демонструвала свої литі диво-ніжки і звабливі кульки колінок. За нею упадали хлопці в її селі кілометрів за сто звідси, у місті, де навчалася в медучилищі, та майбутні медбрати і фельдшери. Вона вже спробувала солодкого гріха кохання і вкусила гіркого плоду розчарування. Заміж поки що не збиралася, попереду, після трьох років заслання, як вона казала, чекав медінститут, і вечорами вже іноді заглядала в шкільні і медичні підручники. Мусила підготуватися, щоб вступити й стати лікарем. Час ще є, три роки промайнуть швидко. Інколи ходила в кіно, після першого ж походу з’явився провожатий, якому дозволила провести себе до воріт оселі баби Ганьки, а потім швидко шмигнула до хати.
Тамара не бачила, як слідом за ними йшов назирцем Левко — він теж дивився в клубі те кіно, як зазвичай, в останньому ряду. На екрані тракторист все обіцяв своїй дівчині стати передовиком. З Левком зіткнувся Колька-тракторист, від якого так раптово втекла Тамара.
— Що, тоже був у кіно?
— Ага, був, — сказав Левко.
— Я бачу, штучка у ваших сусідів поселилася. Городська чи що?
— Не знаю, — несподівано для себе збрехав Левко.
— Нічо, приручимо, — пообіцяв Колька. — Ха, штучка.
Левко подивився на вікно сусідського будинку, побачив у освітленому вікні дівочу фігурку. Тамара стягувала через голову плаття. Ось уже підняті руки над головою, дівчина дивно вималювана у вікні, здається, от-от готова злетіти. Левко завмер, йому перехопило подих. Хоч вікно було завішене фіранкою, Левку здалося, що от-от побачить щось потаємне, чого йому не можна бачити. Він поспішно відвернувся.
— Ну, сучка яка, — почув за спиною.
Колька. Теж бачив. Левку чомусь стало соромно. За цього нахабного брутального хлопця й за себе. Більше навіть за себе, що дивився разом з ним.
— Не смій, — сказав.
— Чого? Хіба не бачиш — городська. Хвойда. Ни їден, певно, вже встромляв.
Левко повернувся, ступив крок і невміло, мовби то не він, ткнув Кольку пальцями в груди.
— Ти чо? Оцапів? — Колька сплюнув. — Втюрився чи що, у цю хвойду?
Левко ще раз штовхнув нахабника.
— Ну, бляха, горбатий, — казав Колька. — Врізати б тобі, так же каліка… Тьху!
І пішов. Левко — до своєї хати.
Довго не міг заснути. Було образливо за дівчину, бо був певен — вона не така, як каже цей паскудник. Вона чиста і… схожа на пташку. Левко простяг руку перед собою і заплющив очі. Враз йому здалося, що він чує шурхіт крил і на простягнуту руку сідає маленька пташка. Подумав — то Тамара, яка стала пташкою. Боявся розплющити очі, довго так тримав руку перед собою.
Він захистить цю пташку.
Він…
Наступного ранку хотів знову побачити, як вона вмивається, і чогось боявся. Дивився крізь вікно. Вона, похлюпавши на обличчя, перш ніж вернутися до оселі, раптом… Раптом озирнулася, обвела поглядом довкола. Мовби чогось чи когось шукала.
Невже шукала його?..
Шукала його!
Левкові захотілося вибігти надвір, заспівати, затанцювати од щастя.
Він зрозумів, що закохався. Нехай. Ніхто йому цього не заборонить. Його кохання, його почуття йому належать.
Як і перше, виходив уранці надвір, щоб побачити, як вона умивається. Часом заходив до баби Ганьки — просто, щоб по-сусідськи перекинутися словом, щось почути з сільських новин. Та знав, що в сусідній кімнаті їхню мову слухає Тамара, і від того солодко завмирало серце. Іноді вона виходила й собі вставляла якесь слівце. Мова її звучала для Левка, як музика, незалежно від того, про що вона говорила. Настала осінь, він назбирав грибів і заніс дівчині. Вона подякувала і запросила його на смаженину. Як радісно було дивитися, як його солодко-гірке кохання їсть смажені гриби.