— Ви верньотєсь із армії богачами, ребята, — сказав поручик, голос якого трохи підсів. — Поетому я спрашіваю тєх, у кого прізивной возраст, — кто добровольно хочет послужіть матушке-Расєї?
По довгій паузі наперед вийшов Гарасько Пуголовок — сирота, який жив у тітчиній клуні й ходив у латаній-перелатаній свитці, а перебивався з того, що помагав обробляти людям городи й поле, за що його годували, іноді й давали якусь копійчину, котру Гарасько ніс одразу в корчму. Поручик скептично озирнув непоказну Гараськову поставу й ревнув:
— Ну, кто єщо?
Охочих більше не виявилося. Гарасько забелькотав:
— Земелька ж, земелька буде, хлопці, — і раптом рясні сльози потекли з його очей.
Староста Юхим поспішно сказав, що пан писар зара оголосить список тих, кому належить остатися, а решта можуть бути вільними. Пан Кужельський узявся читати. Як називав прізвище та ім’я, староста додавав ще й вуличне прізвисько.
Панас відчув, як усе в ньому напружилося. Він уже не мав сумніву, що кара за гріх — брехню перед лицем Господа — невідворотня. Подумки прощався і з матір’ю, і з сестрою, котра тоже прийшла, з братом, а головне — з Парасею. Он вона стоїть, запнута білою хусткою, помережаною вишивкою по краях. На сорочку накинута полотняна свитка, та, здавалося, він бачить, як під тою свиткою здіймаються, дихають пружні дівочі груди, а під довгою спідницею ховається інше багатство — стрункі, мов вилиті дбайливим Божим майстром диво-ноги, які й бачив у всій їхній красі тико раз — при тому спільному купанні в Мережці.
Він знав дівчину, Парасочку його, ще маленьким дівчам, разом гралися, ходили до лісу разом з матерями по ягоди, часом стрічалися ненароком на вулиці, разом в кумпаніях ходили колядувати, а потому й на прадьонках почали бачитися. Параска була молодшою всього на рік. Панас знав, що до неї вже засилав сватів Тиміш Півліктя, парубок не з останніх, відмова була все та ж — спершу Мотрунка, старша сестра має заміж вийти. Мотрунка Мотрункою, а Панас знав — Параска мусить його бути. І ніякий Тиміш чи той же Пилип Буца цьому не завадить. Вона була роботяща, як і він, гостра на слово, жива і пружна, вся осяяна сонцем навіть за похмурої погоди. Тепер відчував, що мусить її втратити, жаль стискав груди, а десь у глибині єства, на денці душі чи серця, жила слабка надія: може ж, Бог простив, він, великий і милосердний, не захоче їх розлучати, робити нещасними.
Над майданом враз подув рвучкий холодний вітер, налетів, зашарпав поли, залітав під благеньку одіж, рвав, немов хотів душі витрясти. А за ним і перші сніжинки закружляли. Панас простяг руку, зловив на долоню маленьку холодну комашку. Вона враз розтала.
«Як скоро й моя надія», — залетіла до голови думка.
Майдан майже спорожнів. Бачив, як виходячи на вулицю, озирнулася Параска. Мо’ хотіла його підбадьорити?
Він озирнув два десятки хлопаків, котрі лишилися стояти, очікувати присуду долі. Збоку шестеро. А далі… без нього тринадцятеро. Майнула грішна думка: «Без Гараська, який уже вибрав солдатчину, як Ісус із апостолами. Тилько із них які апостоли… Репані мужики, ще не зовсім зашкарублі коло землі». Тут подумав й гинче: «Когось у цему невеличкому гурті бракує. З тих, що були його ровесниками, ци на рік-два старші. Де ж Гордій, сусід через три хати?.. Еге, та його й не було на зібранні… Уберіг дядько Юхим свого родича і хрещеника… І Петра Козівського нема, і Василя Лощикового… І Кирила Вергуна. Синки найбільших загорєнських багачів до війська не підуть…» Серце стислося ще більше…
Тимчасом староста звелів підходити і тягти папірці. За командою писаря хлопці так і робили. Панас побачив, як підійшов Пилип, витяг, простяг поручику.
— У войско, — сказав той. — Да, крепкій будєт солдат. Ну, нічєго, жирок на занятіях розтрасьош.
Панас угледів, яким похмурим поглядом зирнув на нього Пилип. У ньому все завмерло. Лишилося тягти трьом, а в строю тих, кому судилося служити, разом з добровольцем Гараськом стояло уже семеро. Наступної миті він почув своє ім’я і ступив наперед до шапки ніби не своїми ногами. Тремтячою рукою взяв папірець, розгорнув.
Папірець був чистим.
Чистим-чистісіньким.
Гаряча хвиля обдала Панаса. Кудись одступив осінній холод. Зник і перший сніг.