Я пурхала під час вечірки, почуваючись ще молодшою дитиною, яка прагне залишатися непомітною і водночас бажає брати участь. Я була тільки рада показати, де ванна кімната, коли мене хтось просив, покласти на серветку горішки, які я їла біля басейну, один за одним, їхні солоні піщинки залишалися на пальцях. Бути зовсім юною означало, що від тебе ніхто нічого не очікує.
Я не бачила Тамари з того самого дня, як вона привезла мене після школи, і пам’ятаю, що відчула розчарування, коли вона приїхала, — тепер я мала поводитися, як доросла, аби вона це бачила. З нею був чоловік, трохи старший. Вона відрекомендувала його, декого цілувала в щічку, декому потискала руку. Здавалось, її знали всі. Я заздрила їй, коли хлопець Тамари поклав руку їй на спину, на оголену шкіру між її спідницею і топом у той час, як вона розмовляла. Я хотіла, щоб вона побачила, що я п’ю: я підійшла до барної стійки одразу ж за нею і налила собі ще одну склянку хересу.
— Гарний прикид, — сказала я, відчуваючи, як пече у грудях. Вона стояла спиною до мене і не чула. Я повторила, і вона здригнулася.
—Іві, — сказала вона досить мило. — Ти налякала мене.
— Вибач. — Я почувалася по-дурному, по-тупому у своїй простій сукні. Її одяг був яскравий і, схоже, новий, діаманти мерехтіли фіолетовим, зеленим і червоним.
— Весела вечірка, — сказала вона, і провела очима по натовпу.
Перш ніж я придумала, що відповісти, ляпнути щось, аби показати, що я вважаю розставлені факели безглуздям, до нас приєдналася мама. Я швидко поставила склянку назад на стіл. Я ненавиділа те, як почувалася: увесь мій спокій до приїзду Тамари змінився болісним сприйняттям кожного предмета в моєму домі, кожної деталі моїх батьків, неначе я несла відповідальність за все це. Мені було соромно за широку спідницю моєї матері, яка здавалася старомодною порівняно з одягом Тамари, за напруження, з яким мати зустріла її. Її шия вкрилася плямами від нервів. Я нишком відійшла, доки вони відволіклись на люб’язну балаканину.
Відчуваючи нудоту і сухість від дискомфорту, мені хотілося сісти в якомусь місці і не говорити ні з ким, щоб не стежити за поглядами Тамари, не бачити, як мати їсть паличками, яскраво демонструючи, що це не так важко, навіть коли мандарин падав назад на тарілку. Мені захотілося, щоб там була Конні — тоді ми ще були друзями. Моє місце біля басейну було зайняте юрбою жінок-пліткарок; через усе подвір’я я чула, як мій батько вибухає від сміху, так само сміється вся компанія, що його оточує. Я ніяково смикнула своє плаття, мені не вистачало склянки в руці. Хлопець Тамари стояв поруч, їв реберця.
— Ти донька Карла, — промовив він. — Еге ж?
Пам’ятаю, як мене здивувало, що вони з Тамарою розділилися, що він просто стояв сам, підкріплювався. Було дивним бодай те, що він захотів заговорити до мене. Я кивнула.
— Гарний дім, — сказав він з повним ротом. Його губи були блискучими і вологими від реберець. Я бачила, що він гарний, але було в ньому щось смішне — задертий ніс, зайва шкіра на підборідді. — Така велика територія, — додав він.
— Це був будинок моїх дідуся і бабусі.
Його очі змінились.
— Я чув про неї, — сказав він. — Про твою бабусю. Я дивився фільми з її участю, коли був маленький. Я не зрозуміла, наскільки п’яний він був до того моменту. Його язик затримався на кутику рота. — Той епізод, де вона натрапляє на алігатора в фонтані. Класика.
Я звикла, що люди говорять про мою бабусю з любов’ю. Як вони любили виражати своє захоплення, розповідати мені, що вони виросли з нею на екранах телевізорів, яскраво усміхаючись у їхній вітальні, як ще один, кращий, член сім’ї.
— Зрозуміло, — сказав хлопець, оглядаючись навколо. — Тож це був її маєток. Звичайно, твій старий аж ніяк не зміг би собі такого дозволити.
Я розуміла, що він ображав мого батька.
— Просто дивно, — сказав він, витираючи губи рукою. — Чому твоя мати терпить.
Моє обличчя, мабуть, нічого не виражало: він помахав Тамарі, яка досі стояла біля бару. Мій батько приєднався до неї. Матері ніде не було видно. Браслети Тамари забрязкали, коли вона махнула своїм келихом. Вони з моїм батьком просто розмовляли. Нічого не відбувалося. Я не розуміла, чому хлопець так несамовито посміхався, чекаючи, що я щось скажу.