Вона видихнула:
—І? — вона злегка усміхнулася. Безтурботною усмішкою.
Я була збентежена: вона, очевидно, знала, що я мала на увазі.
— Це все, — сказала я.
Мати глянула на стіну.
—Єдине, що було не так, — це десерт, — мовила вона. — Наступного разу натомість я б зробила мигдальне печиво, кокосово-мигдальне печиво. Ці мандарини було незручно їсти.
Я мовчала, від шоку ставши настороженою. Я зсунула черевики і поклала їх під ліжко, один біля одного. Я пробурмотіла на добраніч, нахилила голову, щоб мати мене поцілувала.
— Вимкнути тобі світло? — запитала мама, затримавшись на дверях.
Я похитала головою. Вона тихо зачинила двері. Як сумлінно вона повертала ручку, аби двері клацнули, щоб зачинитися. Я пильно дивилася на свої почервонілі ступні, на яких залишилися відбитки черевиків. Думала про те, які стиснені і дивні вони на вигляд, зовсім не пропорційні, і хто може полюбити когось, у кого такі ступні?
Мама говорила про чоловіків, з якими вона зустрічалася після батька, з відчайдушним оновленим оптимізмом. Я бачила, як віддано вона трудилася: робила вправи на баннім рушнику у вітальні, її леопард був укритий смужками поту. Вона могла лизнути долоню і понюхати, щоб перевірити своє власне дихання. Вона зустрічалася з чоловіками, у яких на шиї були фурункули в тих місцях, де вони порізалися під час гоління, чоловіками, які не могли оплатити чек і зі вдячністю дивилися на маму, коли вона витягувала свою кредитну картку «Аер Тревел». Вона знаходила таких чоловіків і, здавалося, була рада тому.
Я уявляла Пітера під час наших обідів з цими чоловіками. Як він спить з Памелою в напівпідвальному приміщенні, в незнайомому місті Орегону. Ревнощі дивно змішувалися з хвилюванням за них двох, за дитину, яку носить Памела. Я розуміла, що багато дівчат просто створені для любові. Як, наприклад, Сюзен, що викликає це почуття просто своїм існуванням.
Найбільше моїй матері подобався золотошукач. Принаймні так Френк відрекомендувався і сміявся, розбризкуючи слину з куточків рота.
— Радий познайомитися, люба, — промовив він першого вечора, і його великі руки затисли мене в безтактних обіймах. У мами було легке запаморочення і сп’яніння. Їй здавалося, що життя було світом, де самородки золота заховані в руслах чи в підніжжях скель, і збирати їх можна так само легко, як персики.
Я чула, як мама розповідала Сел, що Френк був досі одружений, але це не надовго. Я була не зовсім впевнена, що це правда. Френк не був схожий на чоловіка, який міг би залишити сім’ю. Він носив сорочку з кремовими ґудзиками і вишитими червоними нитками півоніями на плечах. Моя мати поводилася схвильовано, торкаючись волосся, проводила нігтем між передніми зубами. Вона дивилася то на мене, то на Френка.
—Іві дуже розумна дівчинка, — сказала вона. Вона говорила надто голосно. Та все ж було приємно чути це. — Вона процвітатиме в Каталіні. — Це була школа-пансіонат, до якої я мала ходити, проте до вересня, здавалось, ще ціла вічність.
— Розумна голова, — грубим голосом мовив Френк. — Ти там не пропадеш, чи не так?
Я не розуміла, чи він жартує, чи ні, і моя мати, здавалось, також.
Ми мовчки їли запіканку в їдальні і я, відсовуючи тофу, наскладала його в себе на тарілці цілу гірку. Я бачила, що мати вирішила змовчати.
Френк був гарний, незважаючи на дивну сорочку. Він був неймовірно витончений і жіночний, до того ж змушував мою матір сміятися. Він був не таким привабливим, як батько, та все ж. Вона намагалася дотягтися кінчиками пальців до його руки.
— Чотирнадцять років, так? — перепитав Френк. — Готовий побитись об заклад: від хлопців відбою нема.
Дорослі завжди дражнили мене з приводу хлопців, але я вже досягла того віку, коли це більше не сприймалось як жарт, це було переконання, що хлопці фактично мають добиватися мене.
— Ох, оравою ходять, — відповіла я, і мама звернула увагу на непривітність у моєму голосі. Френк не показав, що помітив, широко усміхаючись до матері, поплескав її по руці. Вона теж усміхалася, але нещиро, переводила погляд то на мене, то на нього через увесь стіл.
У Френка були золоті копальні в Мексико.
— Там немає жодних правил, — казав він. — Дешева робоча сила. Цього більше, ніж достатньо.
—І скільки золота ви знайшли? — запитала я. — Я маю на увазі, вже.
— Ну, щойно все обладнання буде на місці, я знайду тонну. — Він надпив з келиха, залишаючи жирні відбитки пальців. Моя мама зм’якла від його погляду; її плечі розслабилися, губи розімкнулися. Того вечора вона мала молодий вигляд. У мене був дивний напад материнського почуття щодо неї, і дискомфорт від того змусив мене здригнутися.