— Що сталося? — запитала вона.
— Велосипед, — відповіла я, — ланцюг заплутався. — Дівчина торкнулась ланцюга носком свого сандаля. Перш ніж я змогла запитати хто вона, по східцях автобуса спустилася Сюзен, і моє серцебиття пришвидшилося. Я встала на ноги, намагаючись витерти бруд на колінах. Сюзен усміхнулась, але, здавалось, розгублено. Я зрозуміла, що варто нагадати їй, хто я.
— У крамниці на Іст-Вашингтон, — сказала я. — Кілька днів тому?
— О, так.
Я чекала, що вона скаже щось про те, як добре, що ми зустрілися знову, але вона здавалася дещо знудженою. Я досі дивилася на неї, бажаючи нагадати їй про нашу розмову, що вона казала, що я уважна. Але вона навіть не зустрічалася зі мною поглядом.
— Ми побачили, що ти тут сидиш і подумали, от лихо, — мовила дівчина з рудим волоссям. Це була Донна, як я дізналася. У неї був дивакуватий погляд. Її брів не було видно, тож обличчя виражало надмірну порожнечу. Вона присіла, щоб оглянути мій велосипед. — Сюзен сказала, що знає тебе.
Ми втрьох разом намагалися закласти назад ланцюг. Я відчула запах їхнього поту, коли ми піднімали велосипед. Коли велосипед упав, то погнулися зубчасті колеса, і ланцюг ніяк не закладався.
— Чорт, — зітхнула Сюзен. — Тут усе переплутано.
— Тут треба плоскогубці чи ще щось, — мовила Донна. — Зараз його не зремонтуєш. Затягуй його в автобус, позависаєш з нами трохи.
— Просто довезімо її до міста, — сказала Сюзен.
Вона говорила жваво, так, неначе я була якимось непотребом, від якого треба позбутися. Нехай так, я все одно була рада. Я звикла думати про людей, які ніколи не думали про мене.
— Ми сьогодні влаштовуємо вечірку на честь сонцестояння, — сказала Донна.
Я не хотіла повертатися до матері, до нещасної опіки над самою собою. У мене було відчуття, що якщо я упущу Сюзен, то більше не побачу її знову.
—Іві хоче поїхати, — сказала Донна. — Можу сказати, що вона тільки за. Ти ж хочеш повеселитися, чи не так?
— Припини, — сказала Сюзен. — Вона дитина.
Мені стало ніяково.
— Мені шістнадцять, — збрехала я.
—Їй шістнадцять, — повторила Донна. — Тобі не здається, що Рассел хотів би, щоб ми були гостинні? Думаю, він би засмутився, якби я сказала, що ми не були гостинні.
У голосі Донни не було погроз, лише прохання.
Нарешті уста Сюзен розтягнулись у посмішці.
— Гаразд, — сказала вона. — Давай велосипед назад.
Я побачила, що з автобуса було все забрано і перероблено, усередині все було брудне і розставлене по-своєму — підлога вкрита східними килимами, сірими від бруду, звалені в купу подушки з комісійних магазинів. У повітрі стояв сильний запах китайської палички, об вікна цокали призми. Картон з видряпаними безглуздими фразами.
В автобусі було ще троє дівчат і вони повернулися і пильно мене розглядали — така відверта увага тішила. Вони міряли мене з ніг до голови, тримаючи в руках сигарети, тут панував дух веселощів і лихоліття. Мішок зеленої картоплі, несвіжі булочки для хот-догів. Ящик мокрих, перестиглих помідорів.
— Ми їздили по їжу, — сказала Донна, хоч я не зовсім зрозуміла, що вона мала на увазі. Мій розум був зайнятий думками про несподіване везіння, з-під пахв текли повільні струмки поту. Я досі чекала, що мене буде зганьблено, що мене сприймуть як незваного гостя, який їм не підходить. Моє волосся надто чисте. Легкі натяки на зовнішній вигляд і вихованість, яка, здавалось, не була притаманна більше нікому. Моє волосся несамовито розліталось у мене перед очима, оскільки вікна були відчинені, підсилюючи плутанину, несподіванку мого перебування в цьому дивному автобусі. Під дзеркалом заднього виду звисала пір’їнка з китичкою намистинок. На приладовій панелі лежало трохи сушеної лаванди, вигорілої на сонці.
— Вона йде на сонцестояння, — дзвінко сказала Донна, — літнє сонцестояння.
Це був початок червня, і я знала, що сонцестояння мало бути лише в кінці місяця, але нічого не сказала. Перше з багатьох замовчувань.
— Вона буде нашою пожертвою, — сказала Донна іншим, хихикаючи. — Ми принесемо її в жертву.
Я глянула на Сюзен — навіть наша коротка історія, здавалось, могла б бути підґрунтям для моєї присутності серед них — але вона сиділа осторонь, її увага була прикута до ящика з помідорами. Вона натискала на шкірку, щоб відділити гниль. Проганяла бджіл. Я збагну лише згодом, що Сюзен єдина, хто була проти того, щоб підібрати мене там на дорозі. Щось формальне і далеке було в її діях. Думаю, вона намагалась захистити мене. Сюзен бачила мою слабкість, яка була очевидна: вона знала, що буває зі слабкими дівчатами.