— Тобі справді шістнадцять? — запитала Сюзен.
Я хотіла знову збрехати, але її погляд був надто ясний.
— Мені чотирнадцять, — сказала я.
Здавалось, Сюзен не була здивована.
— Я відвезу тебе додому, якщо хочеш. Ти не повинна залишатися.
Я облизала губи — вона думала, що я не впораюся? Чи, можливо, вона думала, що я буду її обтяжувати.
— Я не повинна бути ніде, — сказала я.
Сюзен відкрила рота, аби сказати щось, а тоді завагалася.
— Справді, — мовила я, починаючи відчувати розпач. — Все добре.
В якийсь момент, коли Сюзен глянула на мене, я була впевнена, що вона відправить мене додому. Запроторить мене назад до будинку матері, як прогульницю. Але потім вона перевела погляд на щось інше і встала.
— Ти можеш позичити моє плаття, — сказала вона.
…
Одяг висів на вішаку, і ще більше було висипано із мішка для сміття — рваний джинс. Сорочки з візерунком Пейслі, довгі спідниці. Рубці місцями поторочені. Одяг не був гарний, але його кількість і незвичайність вразили мене. Я завжди заздрила дівчатам, які носили обноски своїх сестер, як, наприклад, уніформу улюбленої команди.
— Це все твоє?
— Я ділюся з дівчатами, — Сюзен, здавалося, змирилась з моєю присутністю: можливо, вона побачила, що мій відчай був більший, ніж будь-яке її бажання чи можливість вигнати мене. Чи, може, їй лестив мій захват, мої широко розплющені очі, які прагнули якомога більше дізнатися про неї. — Лише Гелен додає клопоту. Ми змушені забирати речі назад; вона ховає їх під подушку.
— Хіба тобі не хочеться мати щось своє?
— Навіщо? — вона зробила затяжку і затримала подих. Потім хрипко заговорила — Це не за моїми правилами. Мені, мені, мені. Я люблю інших дівчат, зрозумій. Мені подобається те, що ми ділимося. І вони люблять мене.
Вона дивилася на мене крізь дим. Я почувалася засоромлено через те, що сумнівалась у Сюзен, за думку, що ділитися — це дивно. За розміри моєї кімнати вдома, де підлога вкрита килимом. Я встромила руки в кишені шортів. Це не була порожня балаканина, як на денних семінарах моєї матері.
— Я зрозуміла, — сказала я. Так і було, я спробувала знайти в собі почуття товариськості.
Сукня, яку Сюзен обрала для мене, смерділа мишами, мій ніс сіпався, коли я натягала її через голову, але я була щаслива, одягаючи її — сукню, яка належала ще комусь, і це твердження звільняло мене від тиску самокритики.
— Гаразд, — мовила Сюзен, розглядаючи мене. Я надавала більше значення її думці, ніж будь-коли Конні. У схвальності Сюзен була певна заздрість, і це робило її вдвічі ціннішою. — Дозволь, я заплету твоє волосся, — сказала вона. — Ходи сюди. Воно сплутається, якщо ти танцюватимеш з розпущеним.
Я сіла на підлогу перед Сюзен, її ноги були по обидва боки від мене і я намагалася почуватися комфортно, незважаючи на близькість, несподівану, простодушну близькість. Мої батьки не пестили мене, тож було дивно, що хтось може торкнутися мене в будь-який момент, дар своїх рук вони передавали так само безтурботно, як шматочок жуйки. Це був дар, який неможливо було пояснити, дар дарувати щастя. Я відчувала її різке дихання на своїй шиї, коли вона згорнула моє волосся на один бік. Провела пальцями в мене по голові, розділяючи волосся на рівні частини. Навіть помітні почервонілі прищі на підборідді, здавалось, додавали їй привабливості.
Ми обоє сиділи мовчки, доки вона заплітала моє волосся. Я підняла з підлоги один з рудуватих камінчиків, викладених у ряд поруч із дзеркалом, схожих на яйця невідомих видів.
— Якийсь час ми жили в пустелі, — сказала Сюзен. — Там я їх і назбирала.
Вона розповіла мені про будинок у вікторіанському стилі, який вони орендували у Сан-Франциско. Що вони були змушені залишити його після того, як Донна випадково спричинила пожежу в спальні. Про час, який вони провели в Долині Смерті, де всі так сильно обгоріли на сонці, що цілодобово не могли спати. Про залишки спустошеного, без даху заводу з виробництва солі в Юкатан, де вони пробули шість місяців, про мутний відстійник, де Ніко навчився плавати. Мені було боляче навіть уявити, що я робила в той самий час: пила прохолодну з металевим присмаком воду з питного фонтанчика в школі, їхала на велосипеді до будинку Конні. Сиділа напівлежачи в кріслі стоматолога, ввічливо поклавши руки на коліна, тоді як доктор Лопес порпалася в мене в роті, її рукавички були слизькі від моєї ідіотської слини.