— Геть, — сказала я, нерішуче бризкаючи на нього. Мені не хотілося вилазити з води. — Йди собі.
Собака не переставав гавкати.
— Йди, — спробувала я знову, але собака почав гавкати ще голосніше.
Мої шорти промокли від купальника, доки я дісталася до будинку Дютонів. Надівши коркові сандалі, з брудними відбитками моїх стоп, я взяла собаку за ошийник, з кінчиків мого волосся скапувала вода. Двері відчинив Тедді Дютон. Йому було одинадцять чи дванадцять, його ноги були вкриті струпами і подряпинами. Він зламав руку торік, і саме моя мати возила його до лікарні: вона сердито пробурмотіла, що його батьки надто часто залишають його самого вдома. Я ніколи не проводила багато часу з Тедді, окрім сусідських вечірок, на яких усю молодь до вісімнадцяти років збирали разом, щоб подружити. Іноді я бачила, як він катався на велосипеді по ґрунтовій дорозі з хлопчиком в окулярах: якось він давав мені погладити кошеня, яке він знайшов у сараї, тримаючи крихітне створіння в себе під сорочкою. З очей кошеняти тік гній, але Тедді був лагідний з ним, неначе маленька мама. Це був останній раз, коли ми розмовляли.
— Ей, — сказала я, коли Тедді відчинив двері. — Твій собака.
Тедді вирячився на мене, неначе ми в житті ніколи не були сусідами. Я злегка закотила очі у відповідь на його мовчання.
— Він був у нашому дворі, — продовжила я. Собака намагався вирватися з моєї хватки.
Минуло кілька секунд, перш ніж Тедді заговорив, але до того я впіймала його недоумкуватий погляд на верхній частині мого купальника, надмірній припухлості мого декольте. Тедді побачив, що я помітила, і збентежився ще більше. Він насуплено глянув на собаку, взявши його за повідок.
— Поганий Тікі, — сказав він, підганяючи тварину до будинку. — Поганий собака.
Я була здивована, що Тедді Дютон так розхвилювався, побачивши мене. Проте коли ми востаннє бачилися, у мене ще навіть бікіні взагалі не було, та й груди в мене збільшилися, що подобалося навіть мені. Його увага видалася мені ледь не смішною. Якось незнайомець показав нам з Конні свій член поряд з туалетом кінотеатру — минула якась мить, перш ніж я зрозуміла, чому чоловік зяяв ротом, неначе риба, але тоді я побачила, що його пеніс стирчав з ширінки, неначе рука з рукава. Він дивився на нас, як на метеликів, пришпилених до дошки. Конні схопила мене за руку, ми розвернулися і побігли, сміючись, затиснений у руці ізюм у шоколаді почав танути. Ми розповідали одна одній про свою відразу різними тонами, але була в тому і якась гордість теж. З таким же вдоволенням, з яким Патриція Белл якось запитала мене після уроку, чи не помітила я, як містер Ґаррісон пильно дивився на неї, і чи не здається це мені досить дивним?
— Його лапи всі мокрі, — сказала я. — Він забруднить усю підлогу.
— Батьків немає вдома, тож нічого страшного. — Тедді стояв у дверях, незграбно випромінюючи атмосферу сподівання; чи не задумувався він, що ми могли б позависати разом?
Він стояв там, схожий на нещасних хлопців, які іноді без будь-яких на те причин досягають ерекції, стоячи біля дошки, — було очевидним, що він підвладний іншій силі. Можливо, те, що в мене вже був секс, створювало мені новий образ.
— Гаразд, — сказала я. Я боялася розсміятися. Тедді здавався таким розгубленим. — Побачимося.
Тедді прокашлявся, щоб спробувати говорити нижчим голосом.
— Вибач, — мовив він. — Якщо Тікі надокучав тобі.
І звідки лише в мене з’явилася думка, що я могла б використати Тедді? Чому мій розум одразу ж обрав цей варіант? Будучи всього двічі на ранчо після вечірки сонцестояння, я вже почала осягати певні шляхи бачення світу, деякі звички логічного мислення. Суспільство переповнене безвольними людьми, казав Рассел, паралізованими людьми, які перебувають у полоні корпоративних інтересів, і покірними, як лабораторні шимпанзе під дією лікарських препаратів. Ті з нас, хто живе на ранчо, перебувають на зовсім іншому рівні, борються із жалюгідними поривами. То й що, якщо тобі доведеться використати безвольну людину для досягнення вищих цілей, вищих світів? Викресливши себе зі старого контракту, говорив нам Рассел, відмовившись від безглуздих залякувальних тактик занять з вивчення громадянського права, молитвословів, кабінету директора, ти побачиш, що немає такого поняття, як правильно чи неправильно. Він спростовував ці поняття, прирівнюючи їх до викопаних реліквій, таких як медалі не чинного режиму.
Я попросила в Тедді попити. Я мала на увазі лимонад чи газовану воду — що принесе. Його рука нервово тремтіла, коли він подав мені склянку.