— А Рассел сказав: «Зачекайте хвилинку, поговорімо. Дозвольте я лише поясню, про що я». Сюзен виплюнула шкаралупу назад до кулька. — Ми пили чай з тим типом у його дивному рубленому будиночку. Близько години. Рассел змалював йому повну картину, розставив усе по поличках. І тип справді зацікавився тим, що ми тут робимо. Показав Расселу свої старі армійські фото. Тоді сказав, що міг би віддати нам вантажівку просто так.
Я витерла руки об шорти, її легковажність мене так засоромила, що я була змушена відвернутися. Я закінчила мити посуд під звуки тріскання шкаралупи арахісових горішків, які вона, сидячи на стійці, розлуплювала один за одним, складаючи в купу вологі лушпайки, аж доки кульок не спорожнів, і вона пішла шукати ще когось, щоб розповісти свою історію.
Дівчата зависали біля річечки, бо там було прохолодніше, віяв легкий вітерець, хоч мухи там були нестерпні. Каміння вкрите водоростями, снодійний затінок. Рассел повернувся з міста на новій вантажівці, привізши шоколадні батончики і журнали з коміксами, сторінки яких ставали м’якшими від наших рук. Гелен негайно з’їла свою шоколадку і з жадібністю розглядалася навколо на решту з нас. Хоч вона також прийшла з багатої сім’ї, ми не були близькі. Я вважала її тупою, лише в присутності Рассела її жахлива поведінка змінювалася на відповідну. Як кішка, ніжачись під дотиком його рук, вона поводилась так, неначе була ще молодша, ніж я, затрималася в розвитку, що згодом може здаватися патологією.
— Господи. Припини витріщатися на мене, — сказала Сюзен, ховаючи шоколадку від Гелен. — Ти вже свою з’їла. — Вона сиділа на березі поруч зі мною, колупаючись пальцями ноги в бруді. Сіпаючись, коли москіти роїлись біля її вуха.
— Лише шматочок, — нила Гелен. — Лише кутик.
Руз підняла погляд, відірвавши очі від зім’ятої тканини шамбре в себе на колінах. Вона заштопувала робочу сорочку Ґая, її крихітні стібки були зроблені без особливої точності.
— Ти можеш узяти мою, — сказала Донна, — якщо це змусить тебе замовкнути. — Вона кинула Гелен свою горбисту від горішків шоколадку.
Гелен відкусила. Коли вона хихикнула, її зуби були вкриті шоколадом.
— Шоколадна йога, — мовила вона. Йогою могло бути будь-що: миття посуду, догляд за ламами. Готування їжі для Рассела. Те, від чого можна отримати неймовірну насолоду, приєднатися до будь-яких ритмів, які варто засвоїти.
Змінити себе, почуватися пилинкою у всесвіті.
У багатьох книжках ми читаємо, що лише чоловіки примушують до чогось дівчат. Але це неправда, не завжди так. Сюзен володіла своїм фотоапаратом «Свіґер», як зброєю. Спонукала чоловіків опустити джинси. Виставити напоказ свої пеніси, ніжні й голі, у гніздах темного волосся. Чоловіки збентежено усміхалися на фото, зблідлі від спалаху камери, волохаті, з вологими звірячими очима. Сюзен казала, що в фотоапараті немає плівки, проте вона вкрала її в магазині. Хлопці наважувалися повірити їй. Траплялися й інші схожі випадки.
Я пішла слідом за Сюзен, за ними всіма. Сюзен дозволила мені намалювати сонечка й місяці на її голій спині олією для засмаги в той час, як Рассел, байдикуючи, грав невеличку ритмічну фігуру, окремий варіативний фрагмент. Гелен позіхала, неначе дитина, що прагнула любові, Руз приєдналася до нас, холодно посміхаючись. Якийсь підліток, якого я не знала, дивився на нас з благоговійним трепетом, і нікому навіть не треба було говорити — тиша об’єднувала.
У глибині душі я знала, що Рассел покличе мене, але сталося це трохи згодом. Рассел загадково кивнув, і я знала, що треба йти слідом за ним.
Ми зі Сюзен мили вікна в головному будинку — на підлозі повно зім’ятих газет і оцет, грав транзисторний приймач: навіть хатні клопоти позбавляли насолоди від байдикування. Сюзен підспівувала, розмовляючи зі мною, час від часу весело відволікаючись. Вона здавалася інакшою в ті моменти, коли ми працювали разом, неначе поринала в забуття і, розслабившись, ставала тією дівчинкою, якою була насправді. Навіть важко було уявити, що їй дев’ятнадцять. Коли Рассел кивнув до мене, я рефлекторно глянула на неї, неначе просила чи то дозволу, чи то пробачення — одне з двох. Безтурботність безслідно зникла з її обличчя за недоброзичливою маскою. Вона почала терти вікна із новою зосередженістю і знизала плечима на прощання, коли я йшла, начебто їй усе одно, проте я відчувала її пильний погляд на своїй спині.
Щоразу, коли Рассел отак кивав до мене, моє серце стискалося, незважаючи на стриманість. Я жадала наших зустрічей, жадала закріпити своє місце серед них, неначе робити те саме, що Сюзен, було способом бути з нею. Рассел ніколи не трахав мене — це завжди було щось інше, він уводив у мене свої пальці, по-особливому перебираючи ними, і я списувала це на його непорочність. Його цілі були високі, казала я собі, незаплямовані примітивними інтересами.