— У нього неймовірно великий член, — додала Донна. — І неначе пурпурний.
Донна помила під пахвами над раковиною, і Сюзен закотила очі.
— Обмивання повії, — пробубніла вона, проте і сама переодяглась у сукню. Навіть Рассел змочив волосся і пригладив назад, надаючи йому вишуканого, елегантного вигляду.
Рассел відрекомендував мене Мітчу, тримаючи руку на моїй спині, сказавши:
— Наша маленька актриса.
Мітч оглянув мене допитливо, самовдоволено посміхаючись. Чоловікам так легко вдавалося таке миттєве оцінювання. І як, здавалось, вони хотіли, щоб ми були за одно зі своєю самокритикою.
— Я Мітч, — сказав він. Начебто я ще не зрозуміла. Його шкіра мала свіжий і безпористий вигляд, як у багатих ненажер.
— Обійми Мітча, — сказав Рассел, підштовхнувши мене ліктем. — Мітч хоче, щоб його обняли, як і ми всі. Можна ж дати йому трішки любові.
У погляді Мітча було очікування, він відкривав подарунок, який уже потряс і розпізнав. Зазвичай мене охопила б сором’язливість. Обдумувала б кожен рух свого тіла, щоб не зробити щось не так. Але я вже почувалась інакше. Я була однією з них, і це означало, що я могла усміхнутися Мітчу у відповідь, зробивши крок уперед, дозволити йому притиснутися до мене своїм слабим тілом.
Друга половина дня тягнулась довго: Мітч і Рассел по черзі грали на гітарі. Гелен, одягнена в бікіні-топ, сиділа в Мітча на колінах. Вона увесь час хихикала і занурювалася головою із заплетеними кісками йому в шию. Мітч був набагато кращий музикант, ніж Рассел, але я намагалася не звертати уваги. Я була під дією нової, шаленої концентрації наркотиків, від яких після нервозності настав стан притупленості. Я усміхалася фактично мимовільно, мені аж почали боліти щоки. Сюзен, схрестивши ноги, сиділа на землі поруч зі мною, її пальці злегка торкалися моїх. Ми тримали свої уважні обличчя долонями, неначе пелюстками тюльпана.
Це був один з тих затуманених днів, які ми присвятили нашій спільній мрії, шаленству в антипатії до реального життя; проте насправді це був усього лише зв’язок, настрій, який ми собі втовкмачували. Мітч залишив нам якусь кислоту, яку він дістав з лабораторії в Стенфорді. Донна змішувала її з апельсиновим соком у паперових стаканчиках, і ми пили це на сніданок. Від неї, здавалось, дерева енергійно гуділи, тіні ставали пурпуровими і вологими. Було цікаво пізніше обдумувати, як легко я підсіла на це. Я не пропускала жодної нагоди вживання наркотиків. Можливості перебувати у стані, коли важливим здавалося лише те, що відбувалося в той момент. Ми могли годинами говорити про той стан. Обговорювати, розглядаючи його з усіх боків: хтось розповідав, як рухалося світло, хтось — чому мовчав, розбираючи шар за шаром те, що бачив. Це здавалося чимось дуже важливим, у нас було бажання описувати, як пройшла кожна секунда, розповідати все, нічого не приховуючи, розжовувати все до найменших подробиць.
Ми із Сюзен зайнялися дитячими браслетами, якими дівчата обмінювалися між собою, один за одним, закладаючи собі на руки, як школярки середньої школи. Практикуючи V-подібні стібки. Косі стрічкові візерунки. Я зробила один для Сюзен, товстий і широкий, персикові нитки на тлі помаранчево-червоного шеврона. Мені подобалось спокійно набирати вузли, те, яке поєднання кольорів удало виходило в мене з-під пальців. Якось я встала, щоб подати Сюзен склянку води, і в цьому вчинку було якесь внутрішнє смирення. Мені хотілося задовольнити потребу, піднести воду їй до рота. Сюзен пила, усміхаючись до мене, ковтаючи так швидко, що я бачила, як рухалась її горлянка.
Керолайн, кузина Гелен, байдикувала того дня. У свої одинадцять років вона, здавалось, знала більше, ніж я, будучи в її віці. Вона трясла своїми браслетами з дешевого металу, які злегка торкались один одного. Її махрова сорочка мала блідо-жовтий колір лимонного соку і не прикривала маленького животика. Проте її коліна були подряпані і бліді, як у хлопчика.
— Круто, — сказала вона, коли Ґай приставив паперовий стаканчик до її губ, і мов заведена, продовжувала повторювати це слово, коли кислота починала діяти. Я також почала розпізнавати в собі перші ознаки, рот наповнився слиною. Я подумала про річечки, які мені доводилося бачити в дитинстві, переповнені смертельно холодною дощовою водою, що баранами спускалася зі скель.
Я чула, як Ґай плів нісенітниці на ґанку. Розповідав одну зі своїх безглуздих історій, наркотики відлунням відбивались у його хвалькуватих словах. Його довге волосся було зібране в темний вузол на потилиці.
— Той тип несподівано почав гамселити у двері, — розповідав він, — викрикуючи, що прийшов, щоб забрати своє. І я подумав, оце так справи, чорт забирай, — розповідав він. — Я Елвіс Преслі. — Руз кивала головою. Сонце змушувало примружуватись, а з будинку доносилися пісні «Кантрі Джо». Хмарки, окреслені неоновим контуром, ніжно пливли у блакиті неба.