Сюзен почала сміятися.
— Бачила б ти зараз себе, — сказала вона. — Хіба ти не знаєш, що я на твоєму боці?
Платівка тьмяно виблискувала в темній кімнаті, проте навіть цей милий єгипетський блиск не зворушив мене — це був усього лише артефакт того дивного будинку, нічого цінного. Уже руки втомилися від її ваги.
Тупотіння на ґанку, яке супроводжувалось стихаючим сміхом моєї матері і важкими кроками Френка, налякало мене. Я була у вітальні, розвалилася в дідусевому кріслі, читаючи один з маминих журналів «МакКол». Розглядала картинки соковитих стегенець, увінчаних ананасом. Як Лорен Хаттон лінилася над урвищем у своєму ліфчику Балі. Мама і Френк шумно зайшли до вітальні, але замовкли, коли побачили мене.
— Люба, — її очі були затуманені, тіло гойдалося достатньо, аби я зрозуміла, що вона була п’яна і намагаласяся приховати це, проте її почервоніла шия, яку не прикривала шифонова блуза, видавала її.
— Привіт, — сказала я.
— Чому ти вдома, люба? — мама підійшла, щоб обійняти мене, і я не заперечувала, незважаючи на металічний запах алкоголю, яким несло від неї, і слабкий аромат її парфумів. — Конні захворіла?
— Ні, — я знизала плечима, повернувшись знову до журналу. Наступна сторінка: дівчина в світло-жовтій туніці стоїть на колінах на білій коробці. Реклама «Мун Дропс».
— Ти зазвичай так швидко то з’являєшся, то зникаєш, — сказала вона.
— Мені просто захотілося побути вдома, — сказала я. — Хіба це і не мій дім теж?
Мати усміхнулась, попестивши моє волосся.
— Така мила дівчинка, правда ж? Звичайно, це твій дім. Хіба ж вона не мила? — сказала вона, повернувшись до Френка. — Така мила дівчинка, — повторила вона сама до себе.
Френк усміхнувся у відповідь, але, здавалося, був стривожений. Для мене було нестерпним неохоче розуміння, як я почала помічати кожну найменшу зміну влади і контролю, прикидання і удари. Чому стосунки не можуть бути взаємними, щоб обоє людей постійно нагромаджували інтерес однаковою мірою? Я, ляснувши, згорнула журнал.
— На добраніч, — сказала я. Мені не хотілось уявляти, що буде далі, Френкові руки на шифоні. Мамі вистачить розуму вимкнути світло, прагнучи темряви, що все прощає.
Я фантазувала: що, поїхавши з ранчо на деякий час, могла спровокувати раптову появу, заявити, що повернулася до неї. Самотність, якою я могла насититися вдосталь, так само, як об’їстися крекером, насолоджуючись солоним присмаком у роті. Коли я дивилась «Зачарований», то в мене складалося нове враження про Саманту, вона дратувала мене. Її задертий ніс, те, як вона виставляла дурником свого чоловіка. Відчай його придуркуватої любові надавав йому чогось особливого. Одного вечора я затрималася, аби порозглядати студійні фото бабусі, що висіли в коридорі, пишні лаковані кучері. Вона була вродлива, мала здоровий вигляд. Лише очі її були сонні, неначе вона щойно прокинулася після квіткових снів. Побачене підбадьорювало — ми зовсім не були схожі.
Я покурила трохи травки у вікно, тоді помастурбувала до втоми, читаючи якісь комікси й журнали. Це були лише обриси людей, навколо яких буяла моя уява. Я могла дивитися рекламу «Додж Чарджер» з усміхненою дівчиною в білосніжному ковбойському капелюсі і шалено уявляти її у непристойних позах. Її обличчя похмуре і припухле. Вона смоктала і лизала, її підборіддя було мокре від слини. Я мала зрозуміти ніч з Мітчом, з легкістю сприйняти все, що відбулося, але в мене був лише сильний і неприхований гнів. Та дурнувата золота платівка. Я намагалася вигадати нове значення, неначе пропустила якийсь важливий знак, погляд, який Сюзен кидала мені з-за спини Мітча. З його хтивого обличчя скапував на мене піт, мені довелося відвернутися.
Наступного ранку я була рада застати кухню порожньою, мама приймала душ. Я додала цукру до кави і сіла за стіл, на якому стояла пачка з крекером. Мені подобалося покришити крекер у роті, а тоді залити крохмальну масу кавою. Я так захопилася цим ритуалом, що несподівана присутність Френка спантеличила мене. Він висунув стілець, і, сідаючи, підсунув собі його. Я побачила, як він підбирав уламки крекера, пробуджуючи в мені легкий сором. Я хотіла вислизнути, але він заговорив, перш ніж мені це вдалося.
— Великі плани на сьогодні? — запитав він мене.
Намагався подружитися. Я скрутила пачку з крекером, закривши її, і витерла руки від крихт несподівано витончено.
— Не знаю, — сказала я.
Як швидко вичерпалося його терпіння.
— Ти збираєшся просто сидіти увесь день удома? — запитав він.