Мені ще зовсім трохи треба було залишитися на карнавалі і я могла йти додому, Френк з матір’ю будуть задоволені, що я отримала добру дозу суспільної діяльності. Я спробувала пробратися до парку, але людей було надто багато — парад почався, на платформах кузовів — картонні моделі ратуші міста. Співробітниці банку, дівчата в індійських костюмах махають з платформи, різкий і важкий шум оркестру, що марширує. Я пробиралася з натовпу, просуваючись до краю. Затримуючись на тихіших, допоміжних вуличках. Звук оркестру ставав дедалі голоснішим, парад розсіявся на Іст-Вашингтон. Я почула сміх, різкий і демонстративний, який привернув мою увагу: ще не підводячи погляду, я вже знала, що це було цілеспрямовано для мене.
Це були Конні і Майя, із зап’ястя Конні звисала сітчаста сумка, у якій я побачила банку з апельсиновою содовою та іншу бакалію, з-під сорочки Конні виглядав купальник. Цього було досить, аби зробити висновок про увесь їхній звичайний день — нудьга від спеки, содова вивітрена. Купальники сохнуть на ґанку.
Перше, що я відчула, — це полегшення, неначе звернула на знайому дорогу. Тоді, зіставивши факти, зніяковіла. Конні сердилася на мене. Ми більше не були друзями. Я побачила, що подив Конні минув. Майя примружила кровожерливі очі, жадаючи драми. Брекети робили завеликим її рот. Конні пошепки перекинулася з Майєю кількома словами, тоді Конні продовжила.
— Агов, — обережно запитала вона. — Що відбувається?
Я очікувала гніву, насмішок, але Конні поводилася нормально, навіть трохи була рада мене бачити. Ми не розмовляли вже майже місяць. Я глянула на Майю, щоб розгадати, в чому секрет, проте її обличчя було незмінно порожнім.
— Нічого особливого, — сказала я. Останні кілька тижнів, мабуть, загартували мене, перебування на ранчо згладило нашу відому драму, і тепер швидко повернулася колишня прихильність. Це був свого роду стадний інстинкт. Мені хотілося подобатися їм.
— У нас теж, — сказала Конні.
Несподівано я зрозуміла, що вдячна Френку — як добре, що я прийшла, як добре бути в оточенні людей, таких, як Конні, з якими не було так складно чи заплутано, як зі Сюзен, просто бути поруч з подружкою, кимось, про кого я знала більше, ніж просто про повсякденні зміни. Як ми з нею дивилися телевізор, аж доки не починали боліти голови від мерехтіння, і видавлювали прищики на спині одна одній при яскравому світлі у ванній кімнаті.
— Простакуватий, еге ж? — сказала я, жестом показавши в бік параду. — Сто десять років.
— Повсюди повно ненормальних, — хмикнула Майя, і мені стало цікаво, чи має вона на увазі мене. — Біля річки. Вони огидні.
— Так, — добріше сказала Конні. — Вистава теж була неймовірно тупа. Сукня Сюзен Таєр була майже прозора. Усі бачили її білизну.
Вони обмінялися поглядами. Я заздрила тому, що вони могли розділити спогади, як вони, мабуть, сиділи разом серед глядачів, нудьгували і вертілись під сонцем.
— Можна було б скупатися, — сказала Конні. Незрозуміло чому, але ця фраза здалася їм смішною, і я нерішуче приєдналася. Начебто я зрозуміла жарт.
— Гм, — здалось, неначе Конні мовчки домовилася про щось із Майєю. — Хочеш з нами?
Я мала здогадатися, що добром це не закінчиться. Що якось все надто просто, що вони не пробачать мого дезертирства.
— Скупатися?
Майя, киваючи головою, зробила крок уперед:
— Так, у «Мідов Клаб». Моя мама може відвезти нас. Хочеш поїхати?
Думка, що я могла б поїхати з ними, була абсурдним анахронізмом, неначе переді мною розкрився альтернативний всесвіт, де ми з Конні досі були друзями, а Майя Лопес запрошувала нас у «Мідов Клаб» поплавати. Там можна замовити молочний коктейль і приготовані на грилі сендвічі з сиром, прикрашені підсмаженим сирним мереживом. Прості смаки, їжа для дітей, все сплачено, підписано прізвищем твоїх батьків. Я дозволила собі приємні відчуття, згадати просту близькість з Конні. Її дім так добре відомий мені, що я, навіть не задумуючись, могла сказати, де в буфеті яка тарілка лежить, кожна пластикова чашка, їхні ободки, змиті посудомийною машиною. Як це, здавалось, мило, як просто, непереборний розвиток нашої дружби.
У цей момент Майя підступилася до мене і жбурнула банкою з апельсиновою содовою вперед: сама содова потрапила мені в обличчя під таким кутом, що не облила, а лише забризкала. У мене перехопило подих. Ох, авжеж. Автостоянка похитнулася під ногами. Содова була тепла, і я відчула хімічний, неприємний запах, коли вона пролилася на асфальт. Майя кинула майже порожньою банкою. Вона покотилася, а тоді зупинилася. Її обличчя аж сяяло від вдоволення, до того ж вона мала такий вигляд, неначе сама злякалася такої своєї зухвалості. Конні була нерішуча, її обличчя було як мерехтлива лампочка, яка засвітилася на всю потужність, коли Майя, неначе попереджувальним дзвоном, заторохкотіла її сумкою.