Рідина мене ледь зачепила. Могло бути і гірше, справді промочити, замість цієї жалюгідної спроби, але певним чином я прагнула, щоб усе ж промочило. Я хотіла, щоб результат був такий же вагомий і безжалісний, як приниження, яке я відчувала.
— Гарно провести літо, — з притиском мовила Майя, беручись за руки з Конні.
А тоді вони пішли геть, їхні сумки штовхались, а босоніжки вистукували тротуаром. Конні обернулась, аби глянути на мене, але я бачила, що Майя сильно тягла її. З відчиненого вікна авто на іншому боці дороги доносилася пляжна музика — мені здалось, що я побачила Генрі, друга Пітера, за кермом, проте, можливо, мені лише здалося. Вигадувала більшу мережу змовників щодо мого дитячого приниження, неначе мені від того було б легше.
Моє обличчя було шалено спокійним. Я боялася, що хтось може побачити мене, помітити ознаки моєї слабкості. Однак я впевнена, це було очевидним — напружене обличчя, вражена наполегливість, що я в порядку, що зі мною все гаразд, що це всього лише непорозуміння, дівочі витівки подружок. Ха-ха- ха, неначе закадровий сміх із фільму «Зачарований», який спустошував будь-який жах на обличчі Дарріна.
Минуло лише два дні без Сюзен, а я вже так легко повернулася в дурнуватий потік дорослого життя — ідіотська драма Конні і Майї. Холодні руки матері, які вона несподівано поклала мені на шию, неначе намагалася змусити полюбити її. Цей жахливий карнавал і моє жахливе місто. Мій гнів щодо Сюзен був уже майже забутий, як старий светр, захований подалі і про який майже не згадуєш. Я могла думати про Рассела, який дав ляпаса Гелен, і спливало це на тлі певних думок, як маленький помилковий сигнал, спогад про обачливість. Але я завжди відшукувала спосіб, щоб знайти всьому якесь пояснення.
Я була на ранчо вже наступного дня.
Я застала Сюзен на матраці, зосереджено нахиленою над книжкою. Вона ніколи не читала, тож було дивно бачити її незворушною і сконцентрованою. Обкладинка була наполовину розірвана, а на ній розміщена футуристична пентаграма, якийсь білий масивний символ.
— Про що книжка? — запитала я з дверей.
Сюзен, перелякавшись, підвела погляд.
— Час, — сказала вона. — Простір.
Побачивши її, у пам’яті промайнули спалахи тієї ночі з Мітчем, але вони були несфокусовані, неначе запозичені відображення. Сюзен нічого не сказала про мою відсутність. Про Мітча. Вона лише зітхнула і відкинула книжку. Лягла спиною на ліжко і розглядала нігті, пощипуючи шкіру свого передпліччя.
— В’яле, — заявила вона, чекаючи на мій протест, знаючи, що я заперечуватиму.
…
Я погано спала тієї ночі, вертілася на матраці. Я повернулася до неї. Мене так сильно тривожив будь-який натяк на її обличчі, що мені ставало недобре, коли я дивилася на неї, проте і щасливою я почувалася також.
— Я рада, що повернулася, — прошепотіла я, завдяки темряві мені було неважко говорити.
Напівсонна Сюзен засміялася:
— Проте ти завжди можеш піти додому.
— Можливо, я ніколи більше не піду.
— Вільна Іві.
— Я серйозно. Мені зовсім не хочеться їхати звідси.
— Діти завжди так кажуть під кінець літнього табору.
Мені було видно білки її очей. Перш ніж я встигла що-небудь сказати, вона важко видихнула.
— Мені жарко, — заявила вона. Стягнула простирадло і відвернулася від мене.
Годинник у будинку Дютонів гучно вицокував. Яблука в плетеному кошику були неначе воскові і старі. На камінній полиці я бачила фотографії зі знайомими обличчями Тедді і його батьків. Його сестри, яка вийшла заміж за продавця комп’ютерної техніки «ІБМ». Я все чекала, що вхідні двері відчиняться, що хтось виявить наше вторгнення. Сонце освітлювало складену паперову зірку у вікні, так, що здавалось вона сяяла. Мабуть, місіс Дютон витратила певну кількість часу, щоб виготовити її і прикрасити свій дім.
Донна вийшла до іншої кімнати, а тоді повернулася знову. Я чула, як висувалися ящики комода, як пересувалися предмети.
Того дня я бачила дім Дютонів неначе вперше. Помітила, що у вітальні був застелений килим. Що на кріслі-качалці лежала вишита хрестиком подушка, схоже, ручної роботи. Зламана антена від телевізора, у повітрі затхлий запах попурі. Усе було пронизане знанням про відсутність сім’ї: упорядковані газети на журнальному столику, на кухні незакрита пляшечка з аспірином. Усе це не мало жодного значення без жвавої присутності Дютонів, неначе розмиті графічні одиниці 3D-картинки, до того, як одягнеш окуляри і все проясниться.