Донна дотягувалась і штовхала предмети з їх місця — невеличкі речі. Синю склянку з квітами пересунула на чотири дюйми вліво. Один пенні-лофер відкинула ногою від його пари. Сюзен не торкалася нічого, принаймні не одразу. Вона перебирала предмети очима, поглинала все це — обрамлені фото, керамічний ковбой. Від ковбоя Донна і Сюзен не могли стриматися, щоб не похихикати, я теж посміхнулася, хоч і не зрозуміла жарту; лише дивне відчуття в животі, холодність сонячного світла.
Того дня опівдні ми втрьох поїхали за продуктами зі смітників на чужому, можливо, Мітчевому, автомобілі, «Транс-Ам». Сюзен підкрутила звук на радіо, KFRC, «Біґ 610», К. О. Бейлі. Як Сюзен, так і Донна, здавалось, були сповнені енергії і я теж. Рада знову бути серед них. Сюзен під’їхала до заскленої передньої стіни «Сейфуей», добре мені знайомого, із зеленим похилим дахом. Тут моя мама іноді робила покупки.
— Час бабратися-баблятися, — зауважила Донна, що змусило її засміятися.
Донна перестрибнула через борт сміттєвого бака зі звірячою жадібністю, зав’язавши спідницю на стегнах, щоб мати можливість копати глибше. Вона увійшла в азарт, отримувала задоволення від того, що перевертала сміття, розчавлювала ногами щось мокре.
— Настав час здійснити невеличку подорож, — сказала Сюзен по дорозі назад на ранчо, голосно закликаючи Донну до нового плану.
Мені подобалось усвідомлювати, що вона думала про мене, намагаючись заспокоїти. Я помітила, що навколо неї витав розпач після ночі з Мітчем. Я вже краще знала, як привернути її увагу, як зробити так, щоб вона глянула на мене.
— Куди? — запитала я.
— Побачиш, — сказала Сюзен, упіймавши погляд Донни. — Це свого роду наша терапія, яка лікує все, що б не турбувало.
— О-ох, — сказала Донна, потягнувшись уперед. Вона, здалось, одразу зрозуміла, про що говорила Сюзен. — Так, так, так.
— Нам потрібен будинок, — сказала Сюзен. — Це перше. Порожній будинок. — Вона метнула на мене поглядом. — Твоєї мами немає вдома, еге ж?
Я не знала, що вони збиралися робити, проте ще тоді розпізнала нотки тривоги, тож вистачило розуму вберегти свій будинок. Я покрутилася на сидінні. — Вона там увесь день.
Сюзен розчаровано хмикнула. Але я подумала про інший дім, який може бути порожнім. І легко запропонувала його їм.
Я давала вказівки Сюзен, куди їхати, дивлячись, як дороги ставали дедалі знайомішими. Коли Сюзен зупинила авто, і Донна вийшла, щоб вимазати брудом перших дві цифри номерного знаку, я трохи стривожилася. Я зібрала всю незнайому відвагу, відчуття, що долає всі обмеження, і спробувала віддатись невідомості. Я замкнулась у собі незнайомим мені раніше способом. Це, мабуть, було усвідомлення, що я зроблю все, що захоче Сюзен. Дивною була думка — банальне відчуття, що я рухаюся за жвавою течією, а далі будь-що буде. Що все може бути так само легко.
Сюзен їхала необережно, проїхала повз знак «Стоп», замріявшись, на тривалий час відводила погляд від дороги. Вона звернула в мою вуличку, де ворота, неначе знайомі намистинки, нанизані на нитку одна за одною.
— Там, — сказала я, і Сюзен уповільнила швидкість.
Вікна дому Дютонів були затягнуті шторами. Брущаткою вимощена доріжка до вхідних дверей. Автомобіля під навісом немає, лише мастило виблискує на асфальті. Велосипеда Тедді в дворі не було, тож і він кудись поїхав. Будинок здавався порожнім.
Сюзен припаркувала авто на дорозі трохи далі, щоб воно було менше на очах, тоді як Донна жваво пішла до бічного двору. Я йшла слідом за Сюзен, але трохи відстала, човгаючи босоніжками по землі.
Сюзен повернулася до мене:
— Ти йдеш чи як?
Я засміялася, хоч була впевнена, що вона зрозуміла, яких зусиль це мені коштувало.
— Я просто не розумію, що ми робимо.
Вона підняла голову і посміхнулася:
— Тебе це справді непокоїть?
Я була налякана і не могла сказати, чому. Я кепкувала сама з себе, що дозволила своїм думкам так шалено поширюватися, досягаючи найгіршого. Що взагалі вони можуть там робити — красти, мабуть. Я не знала.
— Поквапся, — мовила Сюзен. Було видно, що вона починає нервуватися, проте досі усміхалася. Ми не можемо просто стояти тут.
Післяполудневі тіні починали скоса пробиратися крізь дерева. Донна з’явилася з боку дерев’яних бічних воріт.