— Бо ти добрий тип, — продовжував Зев. — Ти добрий хлопець, Джуліане, ось чому я не змушую тебе заплатити мені авансом. Знаєш, я, мабуть, зроблю так з МакГінлі, Семом, усіма тими недоумками.
Вони всі троє були п’яні і, можливо, я теж. Стеля пожовкла від диму. Ми ділилися товстим косяком, на Зева опустилася сексуальна слабкість. Він задоволено, розслаблено примружився. Саша ще більше занурилась у себе, проте розстібнула блискавку на спортивній кофті. На її темній грудній клітці перетиналися невиразні вени. Її очі були більше нафарбовані, ніж раніше: я не розуміла, коли вона підфарбувалася.
Я підвелася, коли ми закінчили їсти.
— Мені ще треба дещо зробити, — сказала я.
Вони зробили кілька млявих спроб змусити мене залишитися, проте я відмахнулася. Я зачинила двері до спальні, однак розмова частково доносилася.
— Я поважаю тебе, — Джуліан говорив Зеву. — І завжди поважав, чувак, ще з того часу, як Скарлет сказала щось на кшталт: «Ти маєш зустрітися з цим хлопцем». — Показував надмірний захват, прагнення сп’янілої людини до оптимістичного викладу.
Зев відповів, і знову відновився їх звичний потік. Саша мовчала.
Коли я згодом зайшла, то, по суті, нічого не змінилось. Саша досі слухала їхню розмову, неначе згодом мала складати іспит. Сп’яніння Джуліана і Зева вже змінилося напруженням, їхні лоби спітніли.
— Ми говоримо надто голосно? — запитав Джуліан. Знову той дивний прояв увічливості, як легко йому це вдавалося.
— Зовсім ні, — сказала я. — Просто наберу води.
— Присядьте з нами, — сказав Зев, розглядаючи мене. — Поговорімо.
— Усе гаразд.
— Ну ж бо, Іві, — сказав Джуліан. Було дивним, наскільки інтимно звучало моє ім’я з його уст.
На столі були круглі сліди від пляшок, неприбраний безлад після вечері. Я почала прибирати посуд.
— Ви не змушені цього робити, — сказав Джуліан, швидко відхилившись назад, щоб я дотяглася до його тарілки.
— Ви готували, — мовила я.
Саша зі вдячністю глянула на мене, коли я поклала її тарілку до купи. Телефон Зева засвітився, вібруючи на поверхні стола. Хтось телефонував: на екрані блимнула фотографія жінки в нижній білизні.
— Це Лексі? — запитав Джуліан.
Зев кивнув, ігноруючи дзвінок.
Між Джуліаном і Зевом промайнув погляд: мені не хотілося цього помічати. Зев відригнув. Вони обоє розсміялися. Я відчула знайомий запах пережованого м’яса.
— Бенні займається зараз комп’ютерами, чорт забирай.
Джуліан ударив по столу:
— Бляха, та не може бути.
Я віднесла посуд до раковини, зібрала зім’яті паперові рушники з робочої поверхні кухні. Змела крихти в руку.
— А розтовстів — просто амба, — мовив Зев, — аж смішно.
— Бенні — це хлопець з твого університету? — запитала Саша.
Джуліан кивнув. Я наповнювала раковину водою. Спостерігаючи, як Джуліан розвернувся всім тілом, дзеркально до Сашиного, постукував своїми коліньми по її колінах. Він поцілував її у скроню.
— Чорт, малі, ну ви даєте, — сказав Зев.
Його тон був ущипливий. Я занурила посуд у воду. На поверхні утворилося пінисте мереживо жиру.
— Я просто не розумію, — продовжував Зев, звертаючись до Саші. — Навіщо тобі Джуліан. Ти надто гаряча штучка, як для нього.
Саша хихикала, проте я оглянулась і побачила, що вона намагається придумати, що відповісти.
— Я маю на увазі, вона красуня, — мовив Зев до Джуліана, — правда ж?
Джуліан усміхнувся і нагадало це мені усмішку сина-одинака, когось, хто вірить, що обов’язково отримає те, що хоче. Мабуть, саме так завжди і було. Вони всі троє були п’яні, і це нагадувало сцену з кінофільму, для якої я була надто стара, щоб дивитися.
— Але ми із Сашею розуміємо одне одного, чи не так? — Зев усміхнувся до неї. — Саша мені подобається.
З обличчя Саші не зникала ледь помітна усмішка, вона перебирала пальцями купу зі шматочків рваної етикетки.
—Їй не подобаються її цицьки, — сказав Джуліан, масажуючи її потилицю, — проте я кажу їй, що вони гарні.
— Сашо! — Зев удавав засмучення. — У тебе чудові цицьки.
Я зашарілась, поспішаючи якомога швидше закінчити з посудом.
— Так, — мовив Джуліан, його рука досі була на її шиї. — Зев сказав би тобі, якби це було не так.
— Я завжди говорю правду, — сказав Зев.
— Авжеж, — мовив Джуліан, — це правда.
— Покажи мені, — сказав Зев.
— Вони надто маленькі, — мовила Саша. Її вуста були напружені, неначе вона насміхалася з себе, соваючись на стільці.
— То вони ніколи тобі не провиснуть, тож це добре, — мовив Джуліан, лоскочучи її за плече. — Дозволь Зеву подивитися.