— Вона вродлива, — сказала я, розглядаючи обкладинку диска. Засмагле, ніжне обличчя, ці заячі зуби. Серж був огидний. Його пісні про Сплячу Красуню, дівчину, яка здавалася більш бажаною, тому що її очі були завжди заплющені. І за що Джейн любила Сержа? Тамара любила мого батька, дівчата любили Рассела. Тих чоловіків, яких я аж ніяк не могла б порівняти з хлопцями, які подобалися мені. Хлопцями з неволохатими грудьми і м’якими рисами обличчя, плямами від сонця на плечах. Я не хотіла думати про Мітча, бо це змушувало мене думати про Сюзен — та ніч відбулася ще десь, у маленькому ляльковому будиночку в Тібуроні з крихітним басейном і крихітним зеленим газоном. Ляльковий будиночок, до якого я могла заглянути зверху, піднявши дах і побачити кімнати, розділені неначе камери серця. Ліжко розміром, як пачка сірників.
Тамара була не такою, як Сюзен, у тому сенсі, що вона була простішою. З нею не було так складно. Вона не відстежувала так пильно мою увагу, не примушувала підтакувати всім її висловам. Коли вона хотіла, щоб я відсторонилася, то так і казала. Я розслабилася, що було незвичним. Проте все одно сумувала за Сюзен — Сюзен, яку я пам’ятала як сон, у якому відчиняла двері до забутої кімнати. Тамара була мила й добра, але світ, у якому вона перебувала, нагадував телевізор: обмежений, простий, світський, усе немов по поличках. Сніданок, обід і вечеря. Не було жахливого перепаду між життям, яким вона жила, і тим, що вона думала про це життя, темного рову, який я часто помічала в Сюзен, а, можливо, і в собі теж. Жодна з нас не могла відірватися на повну, проте згодом Сюзен відірветься так, що вже нічого не можна буде змінити. Я маю на увазі, що ми не зовсім вірили, що нам досить того, що маємо, а Тамара, здавалось, радісно сприймала світ як кінцеву точку. В її плани не входило робити щось інше — вона лише міняла порядок уже відомих частин, неначе життя було розширеною схемою посадки гостей.
Тамара готувала вечерю, чекаючи на мого батька. Вона здавалася молодшою, ніж зазвичай — як вона пояснила, вона вмила обличчя засобом, багатим на молочні протеїни, щоб запобігти утворенню зморщок. Її мокре волосся робило темнішими плечі завеликої на неї футболки, на бавовняних шортах — мереживна оборка. Вона була схожа на мешканку якогось гуртожитку, що полюбляє їсти попкорн і пити пиво.
— Подаси мені миску?
Я подала, і Тамара відібрала частину сочевиці.
— Без приправ, — вона закотила очі. — Для слабкого шлуночка серця.
Я відчула різкий спалах, що моя мати робила це для мого батька: невеличкі розради, невеличкі пристосування, щоб відобразити світ таким, яким його хоче бачити батько. Купувала йому десять пар шкарпеток, щоб він їх не розпаровував.
— Знаєш, іноді він, як дитина, — сказала Тамара, додаючи певну кількість куркуми. — Я залишила його на вихідні, а коли повернулася, то з їжі не було нічого, крім в’яленої яловичини і цибулини. Він би помер, якби йому довелося самому про себе піклуватися. — Вона глянула на мене — Проте я, мабуть, не мала б тобі це казати, так?
Тамара не була підла, але це здивувало мене — як легко вона розкритикувала мого батька. Мені не спадало на думку, що він міг би стати посміховиськом, помилятися, діяти, як дитина, чи безпорадно тинятися по світу, потребуючи, щоб хтось указав йому правильний шлях.
Між мною і моїм батьком ніколи нічого жахливого не відбувалось. Оглядаючись назад, я не могла пригадати жодного моменту, жодної сварки з криками чи грюканням дверима. Було лише відчуття, яке потроху долало будь-які бар’єри, аж доки не стало очевидним, що він просто нормальна людина. Такий, як усі. Що він переймався тим, що про нього подумають інші, метав швидкий погляд у дзеркало поруч із дверима. Що він досі намагався самостійно вивчити французьку по касеті, і я чула, як він повторював слова собі під ніс. Те, як його живіт, який був більшим, ніж я пам’ятала, іноді проглядав через прогалину на сорочці, виставляючи шкіру, рожеву, як у новонародженого.
— Але я люблю твого батька, — сказала Тамара. Її слова були обережні, неначе вона їх запаковувала. — Правда. Він шість разів запрошував мене пообідати, перш ніж я погодилася, але це було так мило. Неначе він знав, що я скажу «так» ще до того, як погодилася.