Тамара і батько ще навіть не були вдома, розуміла я, і як дивно бути вже на ранчо, а вони ще навіть не знали, що я зникла. Ніко катався на триколісному велосипеді, який був замалим для нього. Велосипед поржавів і скрипів, коли він щосили тиснув на педалі.
— Милий хлопчик, — сказав Том. Донна і Гелен сміялися.
Том не зовсім розумів, що було смішного в тому, що він сказав, але він заморгав, неначе хотів розібратися. Сюзен зірвала соломинку трищетинника, сидячи в старому кріслі, витягненому з дому. Я шукала очима Рассела, але ніде його не бачила.
— Він поїхав ненадовго в місто, — сказала Сюзен.
Ми обоє повернулися на скрип: це просто Донна намагалася стояти на руках на ґанку, розмахуючи ногами. Вона звалилася на пиво Тома, але він лише перепросив, озирнувшись, неначе наткнувся на швабру.
— Господи, — сказала Сюзен. — Розслабся.
Вона витерла свої спітнілі руки об сукню, очі злегка вирячені — від швидкості вона заклякла, як китайська кішка. Дівчата середньої школи робили так, щоб залишатися худими, але я ніколи так не робила: це здавалося повною протилежністю до того максимуму, який асоціювався в мене з ранчо. До Сюзен було важче достукатися, ніж зазвичай, це були зміни, у яких я не хотіла зізнаватися сама собі. Я вирішила, що вона просто сердита. Вона не зосереджувала погляду ні на чому конкретно, зупиняла його на півдорозі.
Ми розмовляли як завжди, передавали косяк, від якого Том кашляв, але водночас я помічала інші речі, які викликали легку тривогу, — на ранчо було менше людей, ніж раніше, не було чужинців, які б топтались з порожніми тарілками, запитуючи, чи скоро буде обід. Кивали, закидаючи своє волосся назад, щоб покликати в довгу подорож автомобілем до Лос-Анджелеса. Також я ніде не бачила Керолайн.
— Вона була дивна, — сказала Сюзен, коли я запитала про Керолайн. — Неначе через шкіру було видно її нутро. Вона поїхала додому. Якісь люди приїхали і забрали її.
—Її батьки? — думка, що хто-небудь з ранчо мав батьків, здавалася безглуздою.
— Та все гаразд, — сказала Сюзен. — Фургон їхав у північному напрямку, думаю, до Мендосіно чи десь туди. Вона їх звідкись знала.
Я намагалась уявити картину, як Керолайн повернулася до батькового будинку, де б він не був. Мої думки не просувалися далі переконань, що Керолайн у безпеці і десь деінде.
Було видно, що Том почувається некомфортно. Я була переконана, що він звик до дівчат з коледжу, у яких була робота з частковою зайнятістю, абонемент у бібліотеці, розділені кінчики. Гелен, Донна і Сюзен були неотесані, від них надходили сумні нотки, які привертали і мою увагу. Після двох тижнів, проведених у близькості до її вбиральні, до її надмірного догляду за собою, у неї була навіть спеціальна нейлонова щіточка, яку вона використовувала лише для своїх нігтів. Я не хотіла помічати нерішучості Тома, що злегка зіщулювався, як Донна зверталася до нього.
— Що нового з приводу контракту? — запитала я голосно, очікуючи на підбадьорливі заклинання до успіху, щоб закріпити довіру Тома. Бо це все ж таки було ранчо, і все, що я говорила, було правдою — він мав лише відкритися для цього. Але Сюзен дивно глянула на мене. Інші дивилися на неї, щоб задати тон. Її погляд виражав, що справи не зовсім добрі.
— Мітч — клятий зрадник, — сказала вона.
Я була надто шокована, щоб уловити всю ненависть, яка переповнювала Сюзен: як узагалі таке могло бути, щоб Рассел не отримав контракту? Як міг Мітч не розгледіти в ньому аури дивної наелектризованості, якщо навіть повітря гомоном відбивалося навколо нього? Чи Рассел володів усіма цими силами лише тут? Але надмірний гнів Сюзен пройняв мене знову.
— Мітч виродок, хтозна-чому. Він брехав. Ці люди, — казала Сюзен. — Ці кляті йолопи.
— З Расселом такі жарти не пройдуть, — мовила Донна, киваючи головою. — Свого слова треба дотримуватися. Мітч ще не знає, хто такий Рассел. Расселу не потрібно буде навіть ударити палець об палець.
Рассел ляснув Гелен, тоді не надаючи тому великого значення. Тривожність, з якою я тоді була змушена боротися, на психологічному рівні змінити кут зору, щоб побачити речі інакше.
— Але Мітч міг би змінити свою думку, правда ж? — запитала я. Коли я, зрештою, глянула на Тома, то побачила, що він не звертав на нас уваги, його погляд притягувало щось за ґанком.
Сюзен знизала плечима.
— Не знаю. Він сказав Расселу більше не телефонувати, — вона пирхнула. — Дідько б його вхопив. Просто зник, неначе не давав жодних обіцянок.