Я думала про Мітча. Його хтивість тієї ночі, що робила його настільки брутальним, що він навіть не переймався, що я морщилася, коли він притискав моє волосся руками. Його затуманений погляд сприймав лише розмиті тіні, наші тіла — лише символи тіл.
— Але все гаразд, — сказала Сюзен, вимушено усміхаючись. — Це не…
Її несподівано перебив Том, який різко зірвався на ноги. Він з гуркотом спустився з ґанку і прожогом помчав у напрямку басейну. Він нерозбірливо щось кричав. Беззахисний, несамовитий крик.
— Що сталося? — запитала Сюзен, але я не знала, зашарівшись від розпачливого збентеження, що перемінилося на страх. Том досі кричав, спускаючись по сходинках у басейн.
— Дитина, — сказав він, — хлопчик.
Ніко: я впізнала мовчазну фігурку його тіла у воді. Ґанок спорожнів. Ми всі поспішили до басейну, Том уже витягував дитину з мулистої води. Було одразу ж видно, що з ним усе гаразд. Все було добре. Ніко сів на траву, мокрий, з ображеним виразом обличчя. Відштовхнув Тома, махав кулаком йому перед очима. Переважно він кричав через Тома, незнайомого чоловіка, який нагримав на нього, витяг його з басейну, коли він розважався.
— Що це було? — сказала Донна Томові. Вона недбало гладила Ніко по голові, неначе доброго собаку.
— Він скочив, — паніка полонила кожну часточку тіла Тома, його штани і сорочка промокли, взуття теж набралося вологи.
—І?
Очі Тома були широко розплющені, сповнені нерозуміння, чому, намагаючись пояснити, робить лише гірше.
— Я подумав, що він упав до басейну.
— Але в ньому є вода, — сказала Гелен.
— Ота волога штука, — посміюючись, мовила Донна.
— З дитиною все гаразд, — сказала Сюзен. — Ти налякав його.
— Буль-буль-буль, — у Гелен був напад сміху. — Ти подумав, що він мертвий, чи щось таке?
— Однак він міг потонути. Боже, та ви всі схиблені, чи що?
Вигляд Тома відповідав природному смороду води басейну, якою була просочена сорочка. У дворі виблискувало на сонці старе залізяччя. Ніко встав, труснув волоссям. Посопів трішки з дивовижною дитячою гордістю. Дівчата всі сміялися, тож йому з легкістю вдалось їх покинути, ніхто не помітив, що він відійшов. Я вдала, що також не переймаюся, ніби теж уважала, що все гаразд, але Том мав жалюгідний вигляд, його паніка вирвалася на поверхню, не маючи місця, куди відступити, навіть хлопчик сердився на нього. Мені було соромно, що я привела його, за те, що він спричинив таку метушню, до того ж Сюзен пильно дивилася на мене, тож я була переконана, що це була безглузда ідея. Том дивився на мене, шукаючи підтримки, але побачив віддаленість у моєму обличчі, як я повільно опустила очі і втупила їх у землю.
— Я просто думаю, що ви могли б бути обережнішими, — сказав Том.
Сюзен фиркнула:
— Ми маємо бути обережними?
— Я був рятувальником, — сказав він уривчастим голосом. — Людина може потонути навіть там, де неглибоко. Але Сюзен не слухала, корчила гримаси Донні. Я подумала, що їх спільна відраза стосувалася і мене. Я не могла цього стерпіти.
— Розслабся, — сказала я Тому.
Том глянув ображено:
— Це жахливе місце.
— Тоді тобі краще поїхати, — сказала Сюзен. — Хіба це не чудова ідея? — вона відправляла його, на її обличчі з’явилася порожня, злісна посмішка — вона була підлішою, ніж мала б бути.
— Можна тебе на секундочку? — сказав до мене Том.
Сюзен засміялася:
— О, Боже. Починається.
— Усього лише на секундочку, — сказав він.
Коли я завагалася, Сюзен зітхнула.
—Іди, поговори з ним, — сказала вона. — Господи.
Том пішов геть від інших, і я невпевнено покрокувала за ним, неначе через відстань можна було запобігти інфікуванню. Я постійно оглядалася, дівчата прямували до ґанку. Мені хотілося бути серед них. Я була розлючена на Тома, його дурні штани, копицю волосся на голові.
— Що? — сказала я нетерпляче, напруживши губи.
— Я не знаю, — я просто подумав… — він завагався, кинувши погляд на дім, смикнувши за сорочку. — Ти можеш повернутися зі мною негайно, якщо хочеш. Сьогодні вечірка, — сказав він. — У «Міжнародному домі».
Я могла собі це уявити. Крекери «Ріц», групи серйозних людей штовхатимуться навколо миски з морозивом. Розмовлятимуть про «СДС», порівнюватимуть списки літератури. Я злегка знизала плечима. Він, здавалось, зрозумів цей жест.
— Можливо, мені варто записати тобі свій номер телефону, — сказав Том. — Це номер телефону, що у спільному холі, але ти зможеш попросити, щоб мене покликали.
Я чула сильну хвилю сміху Сюзен, що поширювався повітрям.