Можливо, якась часточка мене знала, до чого все йшло, віддалений проблиск в імлі. Може, у мене було передчуття імовірної траєкторії, але я все одно поїхала. Пізніше того літа і в різні моменти свого життя я перебирала ту ніч крихта за крихтою, почуваючись сліпою.
Усе, що Сюзен сказала, це те, що ми маємо навідатися до Мітча. Її слова були пронизані жорстокістю, якої я раніше не чула, але нехай навіть так, десь у глибині я здогадувалась: ми збираємось зробити те, що й у будинку Дютонів. Ми здійснимо тривожні обманні вторгнення, щоб Мітч на мить злякався, був змушений перепланувати своє життя інакше. Добре — відраза Сюзен до нього викликала і розпалювала мою власну. Мітч, з його товстими, дослідницькими пальцями, затинаннями під час безглуздої балаканини, коли він розглядав нас. Неначе його мирські слова могли б задурити нам голову, відвернути нашу увагу від його мерзенного хтивого погляду. Мені хотілося, аби він почувався слабким. Ми увірвемося до будинку Мітча, як підступні примари з іншого царства.
Правда, я й справді так почувалася. Було відчуття, що всіх нас, хто в автомобілі, щось об’єднує, прохолодний подув з інших світів на нашу шкіру і волосся. Але я ніколи не задумувалася, жодного разу, що інший світ може бути мертвим. Я справді не могла повірити в це, аж доки новини не набрали шалених обертів. Після того, звичайно, присутність смерті, здавалось, накладала відбиток на все, як легкий туман, що, не маючи запаху, наповнював автомобіль, притискаючись до вікон, туман, який ми вдихали і видихали, і який набував форми кожного сказаного нами слова.
Ми заїхали не так далеко, минуло хвилин з двадцять, як ми від’їхали від ранчо, коли Ґай уповільнив швидкість, проїжджаючи вузькими темними вигинами пагорбів, а, опинившись на довгих просторах рівнини, пришвидшився. Ми проминули евкаліптову памолодь, за вікном туманний холодок.
Моя настороженість фіксувала все з ретельною пронизливістю. Радіо, порухи тіл, профіль обличчя Сюзен. Я уявляла це, як те, що в них було завжди, цю мережу взаємної присутності, як щось надто близьке, аби його ототожнювати. Просто відчуття підтримки спільного захвату, належність до нього.
Сюзен поклала руку на сидіння між нами. Це навіяло мені бентежні спогади. Я згадала, як вона схопила мою руку в ліжку Мітча. Плямисту поверхню її нігтів, ламких від поганого харчування.
Я була одержима безглуздою надією, вірячи, що назавжди залишусь у блаженному просторі її уваги. Я спробувала дотягтися до її руки. Торкнулась її долоні, неначе хотіла передати записку. Сюзен трохи здивувалася і здригнулася від переляку, який я не помітила, аж доки він не розвіявся.
— Що? — спохватилася вона.
Моє обличчя втратило будь-які вміння що-небудь приховувати. Сюзен, мабуть, побачила надмірне прагнення любові. Мабуть, визначила його глибину, неначе вкинула в криницю камінчик, але звуку досягнення дна не було. Її очі стали похмурі.
— Зупини автомобіль, — сказала Сюзен.
Ґай їхав далі.
— Зверни на узбіччя, — сказала Сюзен. Ґай оглянувся на нас, а тоді звернув на узбіччя правої смуги.
— Що таке… — мовила я, але Сюзен мене перебила.
— Виходь, — сказала вона, відкривши двері. Роблячи це так швидко, що я не змогла зупинити її, спершу клацнула котушка, а вже тоді почувся звук.
— Припини, — мовила я, намагаючись говорити так, наче це жарт. Сюзен уже була надворі, чекала, коли вийду я. Вона не жартувала.
— Але тут нічого немає, — сказала я, відчайдушно обвівши поглядом шосе. Сюзен нетерпляче поступилася. Я безпорадно глянула на інших. Їхні обличчя освітлювало світло зі стелі салону, роблячи риси холодними і нелюдськими, неначе бронзові фігури. Донна відвела погляд, але Гелен розглядала мене з лікарською допитливістю. Ґай пересунувся на сидінні водія, регулюючи дзеркало. Гелен пробурмотіла щось собі під ніс — Донна втихомирювала її.
— Сюзен, — сказала я, — будь ласка, — у голосі звучала безсилість.
Вона нічого не сказала. Коли я нарешті просунулася вздовж сидіння і вийшла, Сюзен навіть не завагалася. Пірнула назад до авто і зачинила двері, світло на стелі вимкнулося і повернуло їх у темряву.
А тоді вони поїхали геть.
Я розуміла, що залишилася сама, хоч і мала наївне бажання — вони повернуться, це лише жарт, Сюзен ніколи не залишила б мене так, нізащо — я знала, що мене покинули. Я могла лише віддалитися, здійнятися десь над посадкою дерев і подивитися вниз на дівчину, яка стояла сама в темряві. Я такої не знала.