Вона була вже майже біля воріт, коли спіткнулась і впала на газон. Перш ніж вона встигла встати на ноги, Донна була вже на ній. Підсунулася до її спини і колола, аж доки Ґвен чемно попросила, чи не можна зробити так, щоб вона вмерла.
…
Матір з сином вони вбили останніми.
— Будь ласка, — сказала вона, — я можу дістати грошей. — Але Сюзен не хотіла грошей. Від амфетамінів напружилися скроні, відчувалася магічна пульсація. Прекрасне дівоче серце шаленіло в грудях — набирало швидкості від наркотиків і безвиході. Лінда, мабуть, вірила, як зазвичай усі симпатичні люди вірять, що рішення можна знайти, що вона врятується. Гелен нагнула Лінду — її руки на плечах Лінди спершу були нерішучими. Лінда заплющила очі, оскільки знала, що наближалося.
Крістофер почав плакати. Припав до землі за диваном; його навіть не потрібно було схиляти. Його білизна просякла гірким запахом сечі. Плач перейшов у крики, які виражали всі його почуття. Матір на килимі більше не рухається.
Сюзен. Сюзен опустилася до землі, простягнувши до нього руки.
— Ходи сюди, — сказала вона. — Ну-бо.
Про ці деталі ніде не описувалось, проте я уявляла собі їх найбільше.
Як руки Сюзен, мабуть, були вже забризкані кров’ю. Свіжий медичний сморід плоті від її волосся і одягу. Я можу це уявити, бо знаю всі вирази її обличчя. Спокійну містичну ауру навколо неї, неначе вона рухалась у воді.
— Ну-бо, — сказала вона востаннє, і хлопчик повільно посунувся до неї. Згодом він був у неї на колінах, вона його тримала, дала йому ніж, немов подарунок.
Я не встала, аж доки репортаж новин не закінчився. Диван, здавалось, відділився від решти квартири і опинився в задушливому просторі. Образи здувались і розгалужувалися, неначе повзучі рослини з нічних жахіть. Байдуже море за будинком. Кадри поліцейських у сорочках, які крокують від вхідних дверей Мітча. Я бачила, що вони не поспішали, на те не було жодних причин — усе закінчилося. Уже нікого не врятуєш.
Я розуміла, що ці новини були сильніші за мене. Що я сприймала лише перший спалах побаченого. Я кренилася до виходу, вигадувала хитрощі: можливо, Сюзен відділилася від них, можливо, вона не брала в тому участі. Проте всі ці шалені бажання мали особисту відповідь, що відбивалася відлунням. Звичайно, вона робила це.
Ймовірностей ставало дедалі менше. Чому Мітча не було вдома? Як я могла пересікатися з тим, що наближалося. Як я могла проігнорувати будь-які ознаки. Моє дихання було вимушене від зусиль, які я докладала, щоб не заплакати. Я могла собі уявити роздратування Сюзен через мою стурбованість. Її спокійний голос.
Чому ти плачеш? — запитала б вона.
Ти ж навіть нічого не робила.
Було дивно уявляти, за який відрізок часу було розкрито вбивства. Що ця справа коли-небудь існувала окремо від Сюзен та інших. Проте для великого світу — існувала. Їх не спіймають ще протягом багатьох місяців. Злочин — такий близький від дому і такий жорстокий — викликав у всіх істерику. Будинки набули нового змісту. Раптом стали незахищеними, фамільярність укривала обличчя власників, неначе піддражнюючи їх, — ось вам вітальня, кухня, бачите, як мало це допомогло, уся ця фамільярність. Зрештою, дивіться, як мало це означає.
Новини волали під час вечері. Я постійно поверталася на мерехтіння в кутику ока, але це всього лише мінялися кадри в телевізорі або світло фар, що пропливало повз вікно апартаментів. Батько, дивлячись, почухував шию, його обличчя мало вираз, незнайомий для мене — він боявся. Тамара теж була небайдужа.
— Дитина, — сказала вона. — Все було б не так погано, якби вони не вбили дитину.
У мене була заклякла переконаність, що вони помітять це на мені. Зміни на моєму обличчі, очевидне мовчання. Але вони не помітили. Мій батько замкнув двері квартири, а тоді перевірив ще раз перед тим, як лягати спати. Я не спала, холодні на дотик руки спліталися при світлі лампи. Чи сталася бодай найменша помилка? Якби яскраві планети змінили свою орбіту чи змінна течія зруйнувала узбережжя — чи стало б це мембраною, яка відділяла б світ, у якому я мала чи не мала зробити це? Коли я спробувала заснути, всередині щось шалено крутилось і змусило мене розплющити очі. І ще дещо, якийсь фоновий шум — незважаючи ні на що, я сумувала за нею.
Логіка вбивств була надто спотворена, щоб її зрозуміти, було надто багато граней, надто багато хибних доказів. Усе, що в поліцейських було, — це тіла, окремі сцени смерті, неначе безладно розкидані картки. Це була випадковість? Чи був мішенню Мітч? Чи Лінда, чи Скотті, чи навіть Ґвен? Мітч був знайомий зі стількома людьми, як і кожна знаменитість, мав чимало ворогів і ображених друзів. Ім’я Рассела теж згадувалося Мітчем, але як одне з багатьох. До того часу, як поліція нарешті перевірила ранчо, вони вже покинули будинок і їхали на автобусі спусками і підйомами вздовж узбережжя, щоб заховатись у пустелі.