Частина четверта
Саша, Джуліан і Зев поїхали рано, і я залишилася сама. Дім став знову таким, як був. Окрім ліжка в сусідній кімнаті, де зім’яті простирадла увібрали в себе запах сексу, ставши ознакою чиєїсь присутності. Виправши простирадла в машині в гаражі, я склала їх на полиці шафи, підмела кімнату, надавши їй колишнього стану порожнечі.
Того дня я гуляла по холодному піску, поцяткованому подрібненими черепашками і рухливими дірками, де ховалися піщані краби. Мені подобався шум вітру у вухах. Вітер розганяв людей — студентки перших курсів університету кричали, тоді як їхні хлопці наздоганяли зубчасте покривало. Сім’ї, зрештою, здавалися і прямували до своїх автомобілів, несучи з собою складені стільці і вже поламані дешеві повітряні змії. Я була одягнена у дві спортивки і це дарувало мені захист, мої рухи були повільніші. Що кілька метрів натрапляла на величезні, скручені водорості. Сплетені і товсті, як пожежний шланг. Очищення від чужорідного об’єкта, здавалось, не від цього світу. Це були бурі водорості, хтось ще сказав, молочні водорості. Від того, що я знала їхню назву, це не робило їх менш дивними.
Саша ледь чутно попрощалася. Зариваючись під крило Джуліана, вона неначе ховала обличчя від мого співчуття. Вона вже втратила себе, я знаю, перейшла в те вигадане нею місце, де Джуліан був милий і добрий, а життя було веселе, а якщо не веселе, то цікаве, хіба це не було дорогоцінне, хіба це не означало щось? Я спробувала усміхнутися до неї, швидко відправити повідомлення по невидимій павутині. Але я ніколи не була такою, якою вона хотіла.
У Кармелі туман був щільніший, спускався на територію моєї школи, неначе буря. Шпиль каплиці, поруч море. У вересні я почала навчання, як і мала. Кармель було старомодним місцем, а мої однокласниці здавалися набагато молодшими, ніж були. У сусідки по кімнаті була колекція мохерових светрів, упорядкованих за кольорами. Стіни гуртожитку, пом’якшені гобеленами, що починали повільно насуватися під час комендантської години. Шкільний буфет, у якому учениці старших класів продавали чіпси, содову і цукерки. А як поводилися всі дівчата, неначе це була вища ступінь вишуканості і свободи, якщо тобі дозволили їсти в буфеті з дев’ятої до одинадцятої тридцять на вихідні. З їхніх розмов, хизувань і улюбленої музики було видно, що мої однокласниці були ще дітьми, навіть та, що приїхала з Нью-Йорка. Інколи, коли шпилі каплиці ховалися в тумані, деякі дівчата не могли зорієнтуватись і губилися.
Протягом перших кількох тижнів я спостерігала, як дівчата перегукувалися через увесь плац, несучи свої рюкзаки на спині чи в руках. Здавалось, вони рухалися за склом, як добре вгодовані й улюблені шибеники з детективних серіалів, зав’язуючи хвостики стрічкою і одягаючи картаті сорочки на вихідні. Вони писали листи додому і розповідали про улюблених кішечок і люблячих молодших сестер. Кімнати для відпочинку були володінням домашніх капців і халатів, дівчат, які їли «Чарльстоун Чю» з мініатюрних холодильників і юрмились біля телевізорів, аж доки, здавалось, психологічно поглинали катодні промені. Чийсь хлопець загинув під час скелелазіння у Швейцарії: усі зібралися навколо неї, охоплені сильним почуттям трагедії. Їхня драматична показна підтримка підкріплювалася заздрістю — погана вдача була досить рідкісною, щоб бути принадною.
Я переймалася, що дуже видавала себе. Що моя полохлива скритність була помітною. Але сама будівля школи — її особливості, фактично муніципальні ознаки — здавалось, прорізувалася крізь сутінки. На мій подив, у мене з’явилися друзі. Дівчина з гуртка поезії. Моя сусідка по кімнаті, Жасмін. Мій страх інші сприймали, як розріджене повітря, мою ізоляцію, як результат безрадісного життєвого досвіду.
Жасмін була з містечка, яке спеціалізувалося на вирощуванні великої рогатої худоби біля Орегону. Старший брат присилав їй комікси, де жінки-супергерої в замалих костюмах займалися сексом з восьминогами чи мультиплікаційними собаками. Жасмін казала, що він брав їх у друга з Мексики, і їй подобалося безглуздо бешкетувати, звисаючи головою з краю дивана.
— Цей просто здуріти можна, — фиркнула вона, кинувши комікс мені. Я намагалася приховати незрозуміле нездужання, спровоковане розбризканою кров’ю, мої груди важко здіймалися.
— Я на дієті, яка передбачає просто поділ їжі, — пояснила Жасмін, даючи мені один з «Меллоумарс», які вона тримала в шухляді письмового столу. — Я відкладала половину всього, але тоді в гуртожитку завелися миші і я більше не могла цього робити.