Вона нагадала мені Конні, яка так само сором’язливо відтягувала футболку від живота. Конні, яка навчалася зараз у старшій школі в Петалумі, ходила низькими сходами, їла ланч на тріснутому столику для пікніка. Я не знала, що думати про неї тепер.
Жасмін з неймовірною цікавістю слухала мої історії про дім, уявляючи, що я жила в тіні напису «Голівуд». У будинку рожевих мрій, де садівник підмітає тенісний корт. І не важливо, що я була зі звичайного містечка і говорила про це: інші факти були важливіші, такі, як ким була моя бабуся. Жасмін зробила висновок, що я мовчала від початку року саме через усе це — я дозволила собі вийти за межі. Я розповідала про хлопця, як про одного з багатьох.
— Він був відомий, — казала я. — Я не можу сказати, хто саме, але я жила з ним якийсь час. У нього пурпуровий член, — говорила я, здавлюючи сміх, і Жасмін сміялася теж. Кидаючи погляд у мій бік, її охоплювали заздрість і подив. Мабуть, так само, як я дивилася на Сюзен. Як легко було підтримувати постійний потік історій, бажаних розповідей, у яких запозичувалось усе найкраще в ранчо і складалось у нову форму, неначе орігамі.
З французької в мене була вродлива, нещодавно заручена вчителька, яка дозволяла дівчатам приміряти її каблучку. З малювання — міс Кук, яка працювала із заповзятістю першої роботи. Лінія макіяжу, яку іноді було видно на її підборідді, викликала в мене співчуття, проте вона намагалася бути доброю до мене. Вона не робила критичних зауважень, коли помічала, що я витаю десь у космосі, або схилила голову на складені руки. Якось вона взяла мене за територію коледжу, щоб з’їсти по хот-догу і випити гарячого шоколаду, який на смак був, як тепла вода. Вона розповідала мені, як переїхала з Нью-Йорка, аби влаштуватися на роботу, як у великому місті розжарюється асфальт, як її сусідський собака паскудив по всьому сходовому марші, як вона стала трішечки божевільною.
— Я збиралася з’їсти лише частинку їжі моєї сусідки по кімнаті. І не помітила, як уся їжа зникла. Від того я аж захворіла, — окуляри міс Кук звужували її очі. — Я ніколи не була така засмучена, хоч на те й не було серйозної причини, розумієш?
Вона зачекала, очевидно, щоб я доповнила її історію своєю. Очікуючи на сумну, прийнятну розповідь про зраду хлопцю чи матері в лікарні, жорстокі нашіптування підлої сусідки, про ситуацію, яка могла б викликати героїчне почуття стосовно мене, що допомогло б сприйняти мене як старшу і розумнішу. Від думки про те, щоб розповісти правду міс Кук, мої уста напружились у фальшивій усмішці. Вона знала, що вбивць ще не знайдено — усі знали. Люди замикали двері на ключ, установлювали дверні засуви, купували сторожових собак за націнкою. Доведена до розпачу поліція нічого не змогла випитати в Мітча, який від страху полетів на південь Франції, проте його дім не можна буде розрушити ще протягом кількох років. Мандрівники почали проїжджати повз ворота, намагаючись уловити жах, як пар у повітрі. Автомобілі працювали на холостому ходу, аж доки сусіди, яким це вже набридло, проганяли їх.
За його відсутності детективи були змушені йти по сліду торговців наркотиками, шизофреників і домогосподарок. Навіть залучили екстрасенсів, які ходили кімнатами будинку Мітча, напружуючись, аби вловити вібрації.
— Убивця — самотній чоловік середніх років, — я чула, як це говорилось на одному із телевізійних шоу. — Так його було покарано за те, що він щось не зробив. Я бачу літеру «К» і місто Вальйо.
Навіть якщо міс Кук повірить у те, що я їй скажу? Що я не можу спати з серпня, бо дуже сильно боюся неконтрольованої території моїх снів? Що я не сплю, бо мені здається, що в кімнаті Рассел, я задушливо дихаю, позаяк мені здається, що його рука на моєму роті? Що на мені залишився відбиток страху: що водночас було інше царство, у якому тієї ночі не було, у якому я переконала Сюзен покинути ранчо. В якому білява жінка і її крихітка синочок штовхали візок між рядами супермаркету, плануючи недільний обід. В якому Ґвен замотувала своє мокре волосся в рушник, наносила заспокійливий лосьйон на ноги. Скотті чистив фільтри джакузі від нальоту, беззвучна дуга зрошувача, пісня долинала від радіо неподалік.
Листи, які я писала матері, були передусім умисним демонстративним проявом, а лише тоді правдою.
Уроки цікаві.
У мене є друзі.
Наступного тижня ми йдемо дивитися на медуз в акваріумі, спостерігатимемо, як вони розкриваються і вихиляються в освітлених резервуарах, зависають у воді, як витончені носовички.