Еріка Берґер прибула до Ґабрієллиного літнього будиночка на острові Інґаре з двома великими пакетами з їжею, паличками крейди, папером, кількома складними пазлами і ще з чимось. Але Авґуста й Лісбет там не побачила. Зв’язатися з Саландер теж ніяк не виходило. Вона не відповідала ні через «Редфон», ні через зашифрований канал зв’язку, і Еріка з хвилювання не знала, де приткнутися.
Ситуація, як не крути, уявлялася їй вкрай тривожною. Звичайно, Лісбет — не велика прихильниця загальних фраз чи заспокійливих слів. Проте вона ж сама просила знайти їй надійну криївку. Крім того, на ній лежала відповідальність за дитину, і, якщо вона не озивається на виклики, значить, їй, мабуть, дуже погано.
Еріка вилаялась і вийшла на терасу просто неба — ту саму, де вони з Ґабрієллою сиділи й теревенили про можливість сховатися відсвіту. Це було лише кілька місяців тому, а здавалося, що дуже давно. Тепер тут ані столів, ані стільців, ані пляшок — тільки тиша, сніг, гілля й принесене ураганом сміття. Складалося враження, ніби саме життя покинуло цю місцину, і спогад про свято раків лише посилював відчуття занедбаності будинку. Свято сховалось у стінах, немов примара.
Еріка повернулася на кухню й поклала в холодильник їжу, що її можна було розігрівати в мікрохвилівці: фрикадельки, пачку спагеті з м’ясним соусом, сосиски по-строганівському, рибні запіканки й картопляні котлети, — а також купу ще паршивішої провізії, яку порадив купити Мікаел, зокрема піцу, пиріжки, картоплю фрі, кока-колу, пляшку віскі «Талламор Дью», блок сигарет, три пакети чипсів, карамельки, три шоколадні кекси й батончики зі свіжою локрицею. На великий круглий кухонний стіл Еріка виклала папір для малювання, палички крейди, олівці, гумку, лінійку та циркуль. На верхньому аркуші паперу вона намалювала сонце й квітку, написавши чотирма теплими барвами: «Ласкаво просимо!»
Будинок містився на вершині гори, неподалік пляжу, і побачити його здалеку було неможливо: споруду надійно захищали густі сосни. Там було чотири кімнати, а в центрі — велика кухня зі скляними дверима, що виходили на терасу. Крім круглого обіднього стола, в кухні стояли старе крісло-гойдалка та два потерті й просиджені дивани, які завдяки новим червоним пледам видавалися симпатичними й зручними.
Жити в такому будинку, очевидно, було приємно. До того ж, мабуть, він міг правити за чудову криївку. Еріка залишила двері відчиненими, поклала ключі, як вони й умовились із Лісбет, у верхню шухляду шафи в передпокої й подалася вниз дерев’яними сходами, що йшли крутим схилом гори. Це був єдиний підступ до будинку для того, хто приїхав машиною.
Небо стало темним і неспокійним, знову подув сильний вітер. Жінці було важко на серці, і її настрій зовсім не поліпшився від того, що дорогою додому вона почала думати про Авґустову матір. З Ганною Балдер Еріка ніколи не зустрічалась і до її фанатів аж ніяк не належала. Ганна грала переважно сексапільних і водночас простуватих жінок. Усі чоловіки вважали її героїнь за легкодоступних дівуль. А Еріка за типове вважала те, що в кіно показували саме таких персонажів. Але це все залишилось у минулому, і тепер Берґер соромилася свого колишнього неприязного ставлення до Ганни. Вона була до Ганни Балдер занадто суворою — так часто трапляється, коли мова заходить про гарненьких дівчат, що дуже рано досягають великого успіху.
У наші дні, коли Ганна вряди-годи з’являлась у якомусь хоч трохи значному фільмі, її очі випромінювали, скоріше, стриману печаль, надаючи її ролям глибини, і — звідки Еріка могла знати? — та печаль була справжня. Ганні Балдер доводилося нелегко, а останньої днини й поготів. Еріка від самого ранку наполягала на тому, щоб її відвезли до Авґуста. Журналістка вважала, що в такій ситуації дитина, як ніколи, потребує матері.
Однак Лісбет, яка тоді ще підтримувала з ними зв’язок, висловилася проти цієї ідеї. Вона написала, що поки невідомо, звідки стався витік інформації, і цілком можливо, що саме з оточення матері. Лассе Вестман — один з тих кому, не можна довіряти — цілий день, здається, не виходив з дому, щоб не потикатися на очі журналістам, які чатували надворі. Ситуація уявлялась безнадійною, і Еріці це не подобалося. Вона сподівалася, що «Міленіум» зможе гідно й грунтовно описати цю історію, без великих неприємностей для журналу чи для когось іншого.
У Мікаелових здібностях вона й на мить не сумнівалася, а надто коли він мав такий вигляд, як тепер. Крім того, йому допомагає Зандер… До Андрея Еріка була небайдужа. Красивий хлопець, якого іноді помилково сприймають за гея. Нещодавно за вечерею вдома в них з Ґреґером у Салтшебадені він розповів свою історію життя, яка ще більше підсилила її симпатію.