— Це не стосується до справи, — наполягав Курт.
— Можливо, — вела далі Соня. — Ми з Яном, звісно ж, згодні з тобою, що найголовніше — це інтереси слідства, але чи вмотивовано розголошувати її ім’я, власне, тепер? А щодо самого розслідування, то наш пріоритет — безпека хлопчика, і тут ми теж ні в чому не впевнені.
— Я розумію, куди ти хилиш, — стримано та вдумливо сказав Єркер Голмберґ, відразу привернувши до себе увагу. — Якщо люди взнають, де Саландер, то хлопчик теж опиниться в небезпеці. Однак залишається кілька питань, і перше з них таке, трохи, можливо, риторичне: «Як правильно вчинити?» Тут я мушу сказати: навіть якщо витік інформації стався в нас, ми не можемо миритися з тим, що Саландер ховає Авґуста Балдера. Він важлива частина розслідування, і ми, з витоком чи без нього, здатні краще захистити дитину, ніж молода жінка з емоційними розладами.
— Авжеж, звісно… — промимрив Бубланський.
— Отож-то і є, — вів далі Єркер. — І хоч про викрадення в звичайному розумінні не йдеться, — навіть якщо все зроблено з добрих намірів, — потенційна небезпека для хлопчика все одно величезна. З погляду психології йому, мабуть, надзвичайно шкідливо почуватися втікачем після того, що з ним сталося.
— Так, так, — погодився Бубланський. — Але питання все-таки в тому, що нам робити з наявною інформацією?
— Тут я згоден з Куртом. Треба оприлюднити її ім’я разом з фотографією. Це може навести нас на слід.
— Твоя, мабуть, правда, — сказав Бубланський. — Та водночас це може допомогти злочинцям. Ми маємо виходити з того, що вбивці не припинили полювати на хлопчика. Навпаки. До того ж ми й найменшого уявлення не маємо про зв’язок між хлопчиком і Саландер. І не знаємо, які підказки її ім’я може дати злочинцям. Я не впевнений, що ми, оприлюднивши в ЗМІ ці деталі, захистимо хлопчика.
— А чи захистимо ми його, замовчавши все? Цього ми теж не знаємо, — заперечив Голмберґ. — Щоб робити такі висновки, нам бракує багатьох фрагментів мозаїки. Наприклад, чи працює Саландер на когось, чи вона має власний план щодо хлопчика, чи хоче тільки захистити його?
— І як вона могла довідатися, що хлопчик вийде з Торкелом Лінденом з дверей на Свеавеґені саме в той час? — докинув Курт Свенссон.
— Вона могла опинитися там випадково.
— Це малоймовірно.
— Правда часто видається малоймовірною, — заперечив Бубланський. — Така вже відмітна риса правди. Але я згоден: навряд чи Саландер з’явилася там випадково, з огляду на обставини.
— Зокрема, на те, що Мікаел Блумквіст теж знав, що там щось має статися, — докинула Аманда Флуд.
— Між Блумквістом і Саландер точно є якийсь зв’язок, — підхопив Голмберґ.
— Це правда.
— Мікаел Блумквіст знав, що хлопчик перебуває в медичному центрі «Одін», чи не так?
— Йому про це розповіла Ганна Балдер, — сказав Бубланський. — Вона, як ви розумієте, тепер почувається не дуже добре. Я щойно мав з нею довгу розмову. Але пояснити те, що Блумквіст знав, коли хлопчика й Торкела Ліндена виманять на вулицю, не можна нічим.
— Чи не міг він мати доступ до комп’ютерів «Одіна»? — задумливо спитала Аманда Флуд.
— Не можу собі уявити Мікаела Блумквіста в ролі гакера, — сказала Соня Мудіґ.
— А Саландер? — поцікавився Єркер Голмберґ. — Що ми про неї, власне, знаємо? Ми маємо на неї величезне досьє. Та коли ми спілкувалися з нею востаннє, вона здивувала нас з усякого погляду. Можливо, зовнішній бік затуманює нам очі й тепер.
— Я згоден, — погодився Курт Свенссон. — У нас забагато знаків питання.
— У нас і справді майже самі знаки питання. І якраз тому нам слід діяти відповідно до інструкцій, — підсумував Єркер Голмберг.
— Я не знав, що інструкції такі всеосяжні, — промовив саркастично Бубланський, дарма що підпускати шпильки не мав звички.
— Я тільки маю на увазі, що треба трактувати ситуацію як те, чим вона і є, — як викрадення дитини. Уже минула майже доба, як вони зникли, а від них ані чутки. Ми повинні оприлюднити в ЗМІ ім’я й фотографію Саландер, а потім ретельно опрацьовувати всю здобуту інформацію, — діловито заявив Єркер і, здавалося, переконав усю групу.
Бубланський заплющив очі й подумав, що всіх їх дуже любить. Він відчував більшу єдність з ними, ніж зі своїми братами, сестрами чи навіть батьками. Одначе тепер Янові щось підказувало, що він мусить піти проти колег.
— Ми спробуємо відшукати їх усіма можливими способами. Але ім’я й фотографію поки що не оприлюднюватимемо. Це таїть у собі багато наслідків, а я не хочу ризикувати, допомагаючи злочинцям.