— І що ви виявили?
— Спочатку нічого. Каміла добре замітала сліди. Це була ніби гонитва за тінню, за примарою, і я не знаю, скільки десятків тисяч крон пішло на приватних детективів та інших ненадійних людей, які обіцяли допомогти. Але результату не було, і це зводило мене з розуму. Я зробилась одержимою, майже не спала, і мене відцуралися друзі. Жахливі часи. Люди гадали, ніби я зациклена й уперта, а може, й досі так гадають — не знаю, що вам казав Голґер Палмґрен. А тоді…
— Так?
— …вийшла ваша стаття про Залаченка. Звичайно, ім’я було мені зовсім незнайомим, та я почала складати всі факти докупи. Прочитавши про його шведський образ, про Карла Аксела Будіна, і про зв’язки з мотоклубом «Свавелше», я згадала ті жахливі вечори перед самісіньким кінцем, коли Каміла вже давно відвернулася від нас. Я часто прокидалась уночі від реву мотоциклів і бачила з вікна спальні їхні шкіряні жилети з тією огидною емблемою. Мене зовсім не дивувало, що вона крутиться в такому товаристві, бо я вже не мала ніяких ілюзій щодо неї. Але й не здогадувалася, що йшлося про її коріння і про батьків бізнес, який вона намагалася загарбати.
— І їй це вдалося?
— О так. У власному брудному світі вона обстоювала права жінок, принаймні власні права. І я знаю, що для багатьох дівчат у клубі це мало неабияке значення. Особливо для Кайси Фалк.
— А хто це така?
— Жвава, мила на вигляд дівчина. Зустрічалася з котримось ватажком банди. Того останнього року вона частенько бувала в нашому домі, і я пам’ятаю, що вподобала її. Кайса мала великі блакитні очі, злегка косі, і спочутливу, вразливу душу під бандитською зовнішністю. Прочитавши вашу історію, я знову відшукала її. Кайса не сказала ні слова про Камілу, проте видалася дуже приємною. Я помітила, що вона змінила свій стиль — дівчина-байкерка обернулася на ділову жінку. Та вона мовчала, і мені подумалося, що це знову глухий кут.
— А насправді?
— Я помилилася. Десь рік тому Кайса сама знайшла мене. На той час вона знову кардинально змінилася. У ній не лишилося ніякої поміркованості чи холодності. Цього разу дівчина була зацькована й нервова. Невдовзі її знайшли мертвою, застреленою в спортивному комплексі «Стора Моссенс» у Броммі. Під час нашої зустрічі вона розказала, що за спадок Залаченка точиться боротьба. Лісбет, Камілина сестра-двійнючка, залишилася майже ні з чим — здається, вона й не хотіла нічого з тієї дрібки, яку лишив їй батько. А основні активи перейшли до двох Залаченкових синів, що жили в Берліні. Дещо перепало й Камілі. Вона успадкувала частку бізнесу в торгівлі людьми, про який ви згадували у своїй статті, і мені аж серце кров’ю обкипіло. Сумніваюся, що Камілу хвилювали ті жінки чи вона хоч трохи співчувала їм. Та все ж вона не схотіла мати нічого спільного з цим бізнесом. Вона сказала Кайсі, що в такому болоті копирсаються самі невдахи. Маючи інакше, сучасніше бачення того, що повинна робити організація, вона після складних переговорів усе ж умовила одного зі своїх братів викупити її частку. Потім Каміла виїхала до Москви, прихопивши з собою капітал і кількох помічників, зокрема й Кайсу Фалк.
— Не знаєте, що за бізнес вона хотіла організувати?
— Кайса не мала досить інформації, щоб сказати напевно, але припущення в нас були. Гадаю, це стосувалося до комерційних таємниць компанії «Ерікссон». Тепер я майже переконана, що Каміла таки змушувала Челла красти й продавати цінну інформацію, здебільшого шантажем. Я також довідалася, що в перший же рік свого перебування в нашій сім’ї вона познайомилася в школі з кількома гакерами й попросила їх залізти в мій комп’ютер. Кайса казала, що Каміла була майже одержима зломами комп’ютерів. Сама вона геть нічого не вміла, зате повсякчас розводилася про статки, які можна мати, дістаючи доступ до банківських рахунків, зламуючи сервери чи крадучи інформацію. Очевидно, вона розвиває свій бізнес якраз у цьому напрямі.