Выбрать главу

— Цілком можливо.

— Так, і все в неї, либонь, виходить на найвищому рівні. Каміла ніколи не вдовольнилася б мізерією. За Кайсиними словами, вона досить скоро пробилася до московської владної верхівки, ставши, між іншим, коханкою впливового депутата держдуми й почавши разом з ним збирати довкола себе дивну команду з висококласних інженерів та злочинців. Вона тримала їх усіх у своїх тендітних рученятах, бо точно знала, де в економічної влади больова точка.

— І де ж?

— Річ у тому, що Росія — лише бензоколонка з прапором на даху. Вона експортує нафту й природний газ, але нічого путнього не виробляє. Ця країна потребує новітніх технологій.

— І Каміла хотіла забезпечити її технологією?

— Принаймні вдавала, що хоче. Проте, найпевніше, вона мала власні плани. Я знаю, що Кайса захоплювалася її здатністю прив’язувати до себе людей і здобувати собі політичний захист. Вона, либонь, назавжди лишилася б відданою Камілі, якби не почала боятися.

— Чого вона боялася?

— Кайса познайомилася з колишнім офіцером елітного підрозділу — з майором, здається — і розгубила свою впевненість. За конфіденційною інформацією, що її дістала Каміла через свого коханця, той чоловік виконав кілька сумнівних операцій для російського уряду. Крім того, він убив відому журналістку Ірину Азарову — гадаю, ви чули про неї. Вона критикувала уряд у своїх статтях і книжках.

— О так. Вона була справжня героїня. Моторошна історія.

— Це правда. Щось пішло не так. Азарова мала зустрітися з опонентом режиму в квартирі на тихій вулиці південно-західного передмістя Москви, і, згідно з планом, майор мав застрелити її, коли вона звідти вийде. Та ніхто не знав, що сестра журналістки захворіла на запалення легень, тому Ірині довелося доглядати двох племінниць — восьми й десяти років. Коли вона з дівчатками виходила з під’їзду, майор прострелив голови всім трьом. Після цього він упав у неласку — не те щоб когось справді хвилювали діти, але суспільна думка виходила з-під контролю. Виникла загроза, що операцію викриють чи повернуть проти уряду. Майор, гадаю, злякався, що з нього зроблять жертовного цапа. На той час він теж мав купу особистих проблем. Дружина пішла від нього, і чоловік лишився сам з дочкою-підлітком. Здається, його навіть збиралися позбавити квартири. Для Каміли то був ідеальний варіант — безжальний чоловік у скруті, якого можна використати.

— Значить, вона його теж прив’язала до себе.

— Так, вони зустрілися. Кайса також була там, а найдавніше, що той тип їй відразу сподобався. Він виявився зовсім не таким, як вона сподівалася, — нітрохи не схожим на типів з банди мотоклубу «Свавелше», що теж були вбивцями. Чоловік, звісно ж, мав надзвичайну силу, атлетичну статуру й брутальний вигляд, проте поводився ввічливо, інколи здаючись навіть вразливим і чуйним. Кайса відчувала, що він справді жахливо мучився через убивство тих дітей. Певна річ, він був убивця. Він катував людей під час війни в Чечні, але все ж зберіг моральні переконання, так вона казала. Саме тому Кайса дуже засмутилася, коли Каміла запустила в нього кігті в буквальному розумінні слова. Вона дряпала нігтями його груди й шипіла, немов кішка: «Я хочу, щоб ти вбив заради мене». Її слова були просякнуті сексуальною напругою, і з диявольською майстерністю Каміла розбудила в чоловікові садиста. Що більше він розповідав моторошних деталей про свої вбивства, то більше це її збуджувало. Не знаю, чи правильно я все зрозуміла, одначе, здається, саме це налякало Кайсу до смерті. Не сам убивця, а Каміла. Бо саме її врода й чари обернули його на хижака.

— Ви заявляли в поліцію?

— Я не раз просила Кайсу про це. Казала, що їй потрібен захист. Але вона відповідала, що вже захищена. Крім того, заборонила й мені звертатися в поліцію, а я з дурного розуму послухалась. Після її смерті я розповіла слідчим усе, що знала, та вони, очевидно, не повірили мені. То ж лише чутки про чоловіка без імені з іншої країни. Записів про Камілу не було ніде. Мені так і не вдалося знайти нічого про її новий образ. Тому вбивства бідолашної Кайси досі не розкрито.

— Я розумію, як боляче вам, — сказав Мікаел.

— Справді?

— Гадаю, так, — відповів він і вже збирався в пориві співчуття покласти руку їй на плече, проте завадив мобільник, завібрувавши в його кишені.