— То що ви там з’ясували?
— Про Осу?
— Так.
— Тривалий час ні чорта не знали. Ми були впевнені, що так нічого й не знайдемо, — сказав Нідгем. — Ми зробили все можливе й неможливе. Зазирнули під кожний камінь, одначе ні до чого так і не дійшли. І це було логічно.
— Чому?
— Гакер, дотепний до такого втручання, неодмінно вміє замітати за собою всі сліди. Я зрозумів досить швидко, що звичайним шляхом ми навряд чи чогось досягнемо. Але не здався і зрештою начхав на вивчення місця злочину, безпосередньо перейшовши до глобального питання: хто здатен на таку операцію? Я вже тоді знав, що це питання — наша єдина надія. Рівень атаки був такий високий, що навряд чи багато знайшлося б тих, хто міг її втнути. Можна сказати, гакера виказав його талант. Крім того, ми проаналізували сам шпигунський вірус, і…
Ед Нідгем глянув на свій телефон.
— Так?
— …виявили, що він має певні художні особливості. Це було нам на руку. Ми фактично мали роботу високого рівня з винятковим особистим стилем, і нам лишалося тільки знайти її автора. Тож ми почали розсилати запитання гакерським спільнотам, і досить швидко наверх спливло одне ім’я, один нік. Можеш угадати який?
— Мабуть.
— Оса! Звичайно, були ще й інші імена, але Оса цікавила нас дедалі більше — ну, ще й з огляду на саме ім’я… Це довга історія, і я тобі не докучатиму нею. Але ім’я…
— …походить з тієї самої міфології коміксів, яку використовує організація, що стоїть за вбивством Франса Балдера.
— Саме так. Отже, ти це знаєш?
— Знаю. А ще я знаю, що зв’язки бувають химерними, оманливими. Якщо завзято шукати, то можна виявити відповідність між будь-чим.
— Авжеж. Кому, як не нам, це знати! Ми часто накидаємося на незначущі зв’язки й випускаємо з уваги значущі. Ні, я на це не дуже покладався. Слово «Оса» могло означати що завгодно. Але на той час не було майже ніяких інших зачіпок. Крім того, я почув так багато містичних нісенітниць про цю особу, що мені аж руки свербіли викрити її. Ми заглибилися в далеке минуле, реконструювали давні діалоги на гакерських сайтах, прочитали кожнісіньке слово, яке написала Оса в мережі, вивчили кожнісіньку операцію, що за нею, як ми знали, стоїть ця персона, і досить швидко познайомилися з Осою. Незабаром ми впевнились у тому, що це жінка, хоч вона й висловлювалася не зовсім по-жіночому, і зрозуміли, що вона шведка. Чимало ранніх реплік були написані шведською, хоч це й не дуже багато нам давало. Однак організація, яку вона вивчала, мала шведську прив’язку, та й Франс Балдер теж був швед, тож це робило слід ще виразнішим. Я зв’язався з людьми з вашого Радіотехнічного центру, вони почали пошуки у своїх реєстрах — і справді…
— Що?
— …знайшли там дещо, і це спричинило прорив. Багато років тому вони досліджували роботу гакера саме з ніком Оса. Це було так давно, що Оса тоді ще не дуже добре вміла шифруватися.
— Що ж тоді сталося?
— Радіотехнічний центр насторожило те, що вона намагалася роздобути відомості про втікачів зі спецслужб інших країн, і цього вистачило, щоб запустити застережну систему центру. Розслідування привело до комп’ютера в дитячій психіатричній клініці в Уппсалі, який належав головному лікареві на прізвище Телебор’ян. Мабуть, він надавав шведській службі безпеки деякі послуги, бо його навіть не запідозрили. Натомість центр зосередився на двох санітарах. Їх почали підозрювати, бо вони… ну, були просто іммігранти. Дурнувата думка, стереотип. І вони, звісно, нічого не досягли тоді.
— Можу собі уявити.
— Але тепер, багато пізніше, я попросив одного хлопця з Радіотехнічного центру переслати мені той старий матеріал, і ми підійшли до нього зовсім інакше. Знаєш, щоб бути висококласним гакером, не конче треба гладшати й голитись уранці. Мені траплялися незрівнянні майстри дванадцяти-тринадцяти років. Тож для мене було очевидним, що треба перевірити кожну дитину, яка лежала на той часу клініці. Троє моїх хлопців вивчили їх усіх з руками й ногами. І знаєш, що ми виявили? Серед дітей була дочка колишнього шпигуна й великого мерзотника Залаченка, яким тоді досить інтенсивно цікавилися наші колеги з ЦРУ. І тут усе раптом зробилося надзвичайно захопливим. Як тобі, може, відомо, є точки дотику між угрупованням, що його досліджував гакер, і колишнім злочинним синдикатом Залаченка.
— Це аж ніяк не означає, що Оса гакнула вас саме тому.
— Звісно ні. Але ми придивилися до цієї дівчинки ближче, і що я можу сказати? У неї бентежне минуле, чи не так? Слід визнати, що чимало інформації про неї з офіційних джерел таємниче зникло. Однак ми знайшли більш ніж досить. Я не знаю, я можу помилятися, проте відчуваю, що перед нами непересічний випадок, глобальна травма — невеличка квартирка в Стокгольмі й мати-одиначка, яка, працюючи касиркою в супермаркеті, щосили намагається забезпечити своїм дочкам-двійнятам хоч трохи пристойне життя. Здавалося б, ми такі далекі від великого світу, а втім…