— Не варто недооцінювати Саландер!
Вона сказала це стільки разів, що навіть Юрій, який зазвичай у всьому з нею погоджувався, почав дратуватися. Звичайно, Голцер на Свеавегені теж ніби бачив, що ця дівчина натренована, швидка й безстрашна. Проте з Кіриних слів виходило, що вона якась супержінка. Навіть смішно. Ян зроду ще не стикався з особою протилежної статі, яка в бою могла б хоч чимось зрівнятися з ним чи навіть з Орловим. Однак він присягався бути обережним. Обіцяв спочатку піднятися нагору, перевірити місцевість і виробити стратегію, план. Їм не можна поспішати, не можна попадатися в якусь пастку. Він раз по раз наголошував на цьому і, коли вони нарешті зупинилися біля маленької затоки, поруч з гірським схилом та занедбаною човновою пристанню, негайно взяв командування на себе. Ян наказав іншим приготуватися, сховавшись у машині, поки він сам піде вперед, щоб з’ясувати, де будинок. Розшукати його, очевидно, буде нелегко.
Янові Голцеру подобалися світанки. Він любив тишу й відчуття зміни в повітрі. Тепер він ішов уперед, трохи зігнувшись і прислухаючись. Його оточувала надійна темрява. Ніде ані людей, ані вогнів. Проминувши пристань і обігнувши гірський схил, він підійшов до дерев’яного паркану з хиткою хвірткою біля ялини й густого терня. Відчинивши хвіртку, Ян рушив крутими дерев’яними сходами з бильцями праворуч і незабаром розгледів нагорі будинок.
Споруда ховалася за соснами й осиками. Світло там не горіло. З південного боку будинку була тераса, а за нею — скляні двері, що аж ніяк не могли стати на заваді. На перший погляд Ян не помітив серйозних труднощів. Вони легко проб’ються крізь скляні двері й знешкодять супротивника. Без особливої мороки. Він зауважив, що посувається майже безгучно й на мить задумався, чи не краще йому закінчити роботу самому. Можливо, це навіть його моральний обов’язок. Він сам з дурного розуму заварив цю кашу, отже й пектися нею слід тільки йому. Справа видавалася не складнішою за ті, що їх він уже не раз виконував, навіть навпаки.
Тут не було ніякої поліції, ніяких охоронців, ніяких ознак сигналізації. Правда, він не взяв із собою автомата, але то не проблема. Автомати — надмірність, виплід бурхливої Кіриної уяви. Він має пістолет «Ремінгтон», і цього досить.
Знагла, без звичайного ретельного планування, Голцер кинувся вперед. Ефектно, як завжди. Він почав швидко-швидко переміщатись уздовж короткої стіни будинку до тераси й скляних дверей. Однак раптом завмер, попервах не розуміючи чому. Його могло скам’янити будь-що: якийсь звук, рух, підсвідомо відчута небезпека… Ян глянув на чотирикутне вікно над ним, проте побачити, що там діється, зі свого місця не міг. Він усе менше був упевнений, що це той самий будинок. Може, вони помилилися?
Ян вирішив підійти ближче й про всяк випадок заглянути всередину. І тут… він знову заціпенів у темряві. За ним стежать. Очі, які вже одного разу дивилися на нього, втупилися скляним поглядом у його бік з-за круглого стола. Він мусив негайно діяти — добігти до тераси, вдертися в будинок і вистрілити. Але Голцер знову засумнівався. Він не міг вихопити пістолета, бо губився перед цими очима.
Можливо, Ян залишався б у тій самій позиції ще кілька секунд, якби хлопчик не зробив те, на що, здавалося, зовсім не був здатен. Він так пронизливо скрикнув, що аж забряжчало скло. Голцер ураз стрепенувся, помчав на терасу, а звідти, не вагаючись ні секунди, пробився в будинок просто крізь скляні двері й вистрілив. Вистрілив, як йому думалося, з великою точністю. Проте він так і не побачив, чи влучив у ціль.
Схожа на тінь постать кинулася до нього так швидко й несподівано, що Ян навіть не встиг обкрутитися чи прибрати зручнішої пози. Він твердо пам’ятав, що знову вистрілив і що хтось вистрілив у відповідь. А далі незчувся, як ударився об підлогу всією своєю вагою й на ньому опинилася молода жінка з очима, що блискали такою шаленою люттю, якої він зроду не бачив. Він інстинктивно зреагував і спробував знову вистрілити, однак жінка поводилась, наче дика тварина. Вона відкинула голову назад, і… Бац!
Коли він опритомнів, у роті стояв присмак крові, а під светром було волого й липко. Мабуть, його поранено. Якраз у цей момент повз нього проходили хлопчик і жінка, і він спробував схопити малого за ногу. Принаймні йому так здавалось. А тоді гостро відчув, що йому бракує повітря.