— Проте ми не знайшли там ні хлопчика, ні жінки, — сказала Соня.
— Саме так! Чоловіки підходили все ближче, і на заломі, либонь, уже чулося їхнє дихання. Їм досить було нахилитись уперед, щоб побачити жінку з дитиною. Аж раптом…
— Так?
— Ви не повірите! Той хлопець із сил швидкого реагування мені точно не повірив.
— Краще розповідайте, а вірогідність ми обговоримо згодом.
— У ту мить, коли чоловіки зупинилися, щоб прислухатися, чи просто запідозривши, що їхня ціль поблизу, жінка вихопилась і застрелила їх. Бах, бах! Потім вона підбігла й викинула їхню зброю. Це було схоже на бойовик. Відтак вона помчала, чи, точніше, покотилася з хлопчиком, мало не впавши зі схилу, до машини «БМВ», що стояла тут, на стоянці. Перш ніж вони залізли в авто, я помітив, що жінка щось тримала в руці — сумку чи комп’ютер.
— То вони поїхали звідси на «БМВ»?
— З шаленою швидкістю. Куди — я не знаю.
— Добре.
— Але це ще не все.
— Що ви маєте на увазі?
— Там був ще один автомобіль. Гадаю, «ренджровер», чорний, нової моделі.
— Що сталося з ним?
— Спершу я про нього, щиро кажучи, не думав, а потім був захоплений розмовою з рятувальною службою. Та коли я саме збирався покласти слухавку, то побачив, що отими дерев’яними сходами спускається ще двоє людей — високий худорлявий чоловік і жінка. Добре розгледіти їх мені, звісно ж, не вдалось. Однак дві речі про ту жінку сказати можу.
— Що саме?
— Вона була непересічна. І дуже зла.
— Непересічна, тобто гарна?
— В усякому разі ефектна, стильна. Це можна було побачити за милю. Але вона страшенно гнівалася. Перш ніж сісти в «ренджровер», вона дала чоловікові ляпаса, а найдивніше те, що хлопець майже не відреагував. Він просто кивнув, ніби вважав, що так йому й треба. Потім вони поїхали кудись. За кермом сидів чоловік.
Соня Мудіґ усе записала й зрозуміла, що мусить якнайшвидше оголосити «БМВ» і «ренджровер» у державний розшук.
Ґабрієлла Ґране пила капучино на своїй кухні в будинку на Віллаґатані, думаючи, що вона тримає все під контролем. Проте вона, очевидно, була просто шокована.
Гелена Крафт викликала її до свого кабінету на восьму ранку. Ґабрієлла здогадувалася, що її не просто звільнять. Будуть і правові наслідки. Отже, вона не зможе знайти іншої роботи. Її кар’єра скінчиться в тридцять три роки.
Однак це ще півбіди лиха. Вона знала, що знехтувала букву закону і свідомо пішла на ризик. Але вчинила так, бо вірила, що то найкращий спосіб захистити сина Франса Балдера. А тепер, після стрілянини в її літньому будиночку, ніхто, бачиться, й не знає, де хлопчик. Можливо, він тяжкопоранений чи навіть мертвий. Ґабрієллу роздирало почуття провини — спочатку батько, а тепер син.
Вона встала й подивилася на годинник. Була чверть на восьму. Вона вже мусить іти, щоб устигнути звільнити свій робочий стіл перед зустріччю з Геленою. Вона поклала собі триматися гідно, не виправдовуватися й не благати, щоб її залишили. Вона мала намір бути сильною або принаймні видаватися такою. Раптом задзвонив її блекфон, та відповідати їй не хотілося. Вона взула чоботи, одягнула пальто «Прада» й екстравагантний червоний шарф. Якщо вже їй судилося потонути, то треба зробити це красиво. Ґабрієлла стала перед дзеркалом у передпокої й почала підправляти макіяж, іронічно показуючи собі знак перемоги точнісінько так, як Ніксон, коли йшов у відставку. Блекфон задзвонив знову, і цього разу вона знехотя відповіла. То була Алона Касалес з АНБ.
— Я вже чула, — сказала вона.
Ну, звісно, чула.
— Як ти почуваєшся? — запитала Алона.
— А як ти гадаєш?
— Як найгірша людина в усьому світі.
— Десь так.
— І як людина, що більше ніколи не знайде роботу.
— У самісіньке око, Алоно.
— Тоді дозволь мені сказати, що тобі нема чого соромитися. Ти правильно вчинила.
— Ти жартуєш?
— Це не найкращий момент для жартів, дорогенька. У вас був кріт.
Ґабрієлла глибоко вдихнула.
— Хто?
— Мортен Нілсен.
Ґабрієлла заціпеніла.
— Маєш докази?
— О так! За кілька хвилин я тобі все надішлю.