— Слухаю, — сказав Блумквіст.
— Можна сказати так, — почав Ед. — Є певні знання, які легше від інших провокують дію.
— Ті, що дають гроші.
— Саме так. Ми знаємо, що в бізнесі й промисловості завжди є той, хто користується внутрішньою інформацією. Навіть якщо когось ловлять на гарячому, до моменту оприлюднення корпоративних новин курси повсякчас ростуть. Хтось завжди принагідно купує таємниці.
— Згоден.
— У світі спецслужб ми довгий час були цього значною мірою позбавлені з тієї простої причини, що наші таємниці специфічні. Бомба була закладена в іншому місці. Але закінчилась холодна війна — і все змінилося. На передній план вийшли шпигунство й стеження за людьми та підприємствами, і сьогодні ми контролюємо величезну кількість цінного матеріалу, на якому можна часом швидко забагатіти.
— І ти хочеш сказати, що цим користуються?
— Сама ідея полягає в тому, щоб цим користувалися. Ми вдаємося до промислового шпигунства, щоб допомогти власній промисловості: дати нашим концернам переваги, інформувати їх про сильні й слабкі сторони конкурентів. Промислове шпигунство — частина патріотичного завдання. Проте, як і всяка розвідувальна діяльність, воно лежить у сірій зоні. А коли допомога обертається на щось дійсно злочинне?
— А й справді — коли?
— У цьому й уся суть. Тут, без сумніву, відбулась певна нормалізація. Те, що ще кілька десятиріч тому вважали за злочинне й аморальне, сьогодні визнають за комільфо. З допомогою адвокатів можна узаконити будь-яку крадіжку чи зазіхання, і мушу, мабуть, сказати, що в АНБ діють не набагато краще, а може, навіть…
— …гірше.
— Спокійно, дай мені договорити, — провадив Ед. — Я б сказав, що певний моральний кодекс усе ж таки в нас є. Але ми велика організація з десятками тисяч працівників, серед яких неминуче раз по раз з’являються виродки. Є навіть кілька високопоставлених виродків, і я, власне, збирався повідати тобі про них.
— Звісно ж, єдино зі шляхетних мотивів, — уточнив Мікаел з легким сарказмом.
— Ха, ну, може, не зовсім. Але послухай. Коли деякі наші зверхники переходять межу і скоюють злочини, то що відбувається, на твою думку?
— Нічого доброго.
— Вони стають конкурентами організованої злочинності.
— Держава й мафія завжди змагалися на одній арені, — сказав Мікаел.
— Звичайно, звичайно, і перша, і друга чинять свій суд, продають наркотики, забезпечують охорону людей і навіть убивають, як оту нашому випадку. Одначе справжня проблема виникає тоді, коли вони починають співпрацювати в якійсь сфері.
— І таке було?
— На жаль. У «Соліфоні», як тобі відомо, є кваліфікований відділ, що ним керує Зіґмунд Екервалд. Вони збирають відомості про те, над чим працюють високотехнологічні конкуренти.
— Не тільки.
— Так, ще вони крадуть і продають те, що крадуть. І це, певна річ, дуже погано для «Соліфону» і, можливо, навіть для всього «Насдаку».
— І для вас теж.
— Безперечно, бо виявилося, що два великі керівники з відділу промислового шпигунства — їх, до речі, звуть Джоакім Барклі й Браян Еббот… Я тобі потім розповім усі подробиці… Отож ці хлопці та їхні поплічники дістають допомогу від Екервалда і його команди. В обмін на це АНБ допомагає Екервалдові з широкомасштабним моніторингом ліній комунікації. «Соліфон» знаходить, де розробляють великі інновації, а наші ідіоти цуплять креслення й технічні деталі.
— А зароблені гроші не завжди потрапляють у державну скарбницю.
— Ще гірше, друже. Якщо ти йдеш на такі оборудки як державний службовець, то стаєш дуже вразливим. Особливо тому, що Екервалд і його банда допомагають ще й запеклим злочинцям. Або, скоріше, вони й самі попервах не знали, що то запеклі злочинці.
— Але ж то були злочинці?
— О так. І до того ж не заплішені дурні. Я міг тільки мріяти про вербування гакерів з таким рівнем знань, а сама суть їхнього бізнесу полягала у використанні інформації. Тож можеш собі уявити: зрозумівши, що роблять наші хлопці з АНБ, вони відчули золоте дно.
— Для шантажу.
— Уявляєш, яка це перевага! І вони, певна річ, користуються з неї, як їм заманеться. Наші хлопці крали не тільки у великих концернів. Вони ще грабували невеликий сімейний бізнес і підприємців, які борються за виживання. Було б дуже негарно, якби це вийшло назовні, тому складається вкрай жалюгідна ситуація, коли наші хлопці усвідомлюють, що змушені допомагати не тільки Екервалдові та «Соліфону», а й злочинцям.