Вона ще не бачила свого сина таким гордим і щасливим. І хоч Ганна так і не втямила, про що йшлося, і навіть не сказала про цю подію Чарлзові Еделману, та для неї вона мала величезне значення. Ганну також охопила гордість, безмірна гордість.
Жінка почала пристрасно вивчати синдром саванта, і, поки Чарлз Еделман був у готелі, вони, коли засинав Авґуст, часто засиджувалися допізна, розмовляючи про здібності її сина та все інше.
Правда, думка про те, щоб скочити до Чарлза в ліжко, видавалась їй не дуже доброю. Хоч надто поганою вона їй теж не видавалась. Чарлз був схожий на Франса, і Ганна вважала, що вони всі разом починають сприймати себе за невеличку сім’ю: вона, Чарлз, Авґуст, трохи сувора, але мила вчителька Шарлотта Ґребер і данський математик Єнс Ніруп, який, навідавшись до них, констатував, що хлопчик чомусь зациклений на еліптичних кривих та факторизації цілих чисел. Перебування тут якоюсь мірою ставало для неї мандрівкою-розвідкою в незвичайний світ її сина.
Ганна поволі зійшла вниз засніженим схилом, а Авґуст тим часом устав із санчат. І тут вона вперше за довгі роки відчула, що буде доброю матір’ю й залагодить усі проблеми у своєму житті.
Мікаел не міг збагнути, чому в його тілі така вагота. Йому здавалося, ніби він пересувається у воді. Увесь той гармидер — переможне святкування — і досі тривав. Практично кожна газета й радіостанція, кожний сайт і телеканал хотіли взяти в нього інтерв’ю. Він не погодився на жодну пропозицію, бо вважав це зайвим. Коли раніше «Міленіум» публікував якусь резонансну новину, вони з Ерікою частенько не були цілком певні, що її підхоплять інші медійні компанії. Тож їм доводилося мислити стратегічно: виступати на відповідних форумах і часом навіть ділитися своїм матеріалом. А нині в цьому не було потреби.
Новина пробивала собі дорогу сама. Коли керівник АНБ Чарлз О’Коннор і міністр торгівлі США Стелла Паркер на спільній прес-конференції публічно вибачилися за те, що сталось, усі сумніви щодо вірогідності цієї історії розвіялися, і тепер у передовицях усього світу точилися гарячі суперечки про наслідки й значення цього викриття.
Та, попри весь той галас і постійні телефонні дзвінки, Еріка вирішила влаштувати в редакції невеличку вечірку. Жінка вважала, що всі вони заслужили на те, щоб ненадовго втекти від цього гармидеру й трішки випити. Перший наклад п’ятдесят тисяч примірників розкупили ще напередодні, а кількість відвідувачів їхнього сайту, що мав також англомовну версію, сягнула кількох мільйонів. Полинули пропозиції видати книжку, кількість передплатників і абонентів сайту зростала щохвилини, а рекламники ставали в чергу, щоб долучитися до всього.
Крім того, редакція викупила частку «Сернеру». Еріці вдалось укласти угоду ще кілька днів тому, хоч це було й нелегко.
Представники «Сернеру» відчули її відчай і сповна скористалися з цього, тож якийсь час вони з Блумквістом гадали, що нічого не вийде. Тільки в останню мить, коли надійшов значний грошовий переказ від невідомої фірми з Ґібралтару, викликавши усмішку на Блумквістових вустах, вони таки змогли викупити частку норвежців. З огляду на тодішню ситуацію ціна була неймовірно високою. Але вже за день, коли журнал опублікував свою сенсацію, ту суму можна було вважати за дрібні видатки, бо торгова марка «Міленіум» злетіла до небес. Вони знову стали вільні й незалежні, хоч відчути цього ще не встигли.
Журналісти й фотографи ганялися за ними навіть у прес-клубі на вечорі Андреєвої пам’яті. І хоча геть усі хотіли їх привітати, проте Блумквіст почувався виснаженим, тож його відповіді були не такі люб’язні, як йому хотілося б. Безсонні ночі й біль у голові досі докучали йому.
Увечері наступного дня в редакції переставили меблі. На столах з’явилося шампанське, вино, пиво та їжа з японського ресторану. Помалу почав збиратися народ, насамперед, звісно ж, постійні й тимчасові працівники, а також друзі журналу, серед яких і Голґер Палмґрен. Мікаел допоміг йому вийти з ліфта, і вони міцно обійнялися.
— Нашій дівчинці таки вдалося, — сказав Голґер зі сльозами на очах.
— Їй завжди вдається, — відповів Мікаел усміхнувшись.
Він посадив Голґера на почесне місце, на редакційному дивані, й наказав, щоб старому наповнювали келих, тільки-но той спорожніє.