У рухах підозрюваного було щось брутальне й спритне, тож Блумквіст цілком логічно припустив, що чоловік служить або служив в армії — можливо, навіть в елітному підрозділі. Його манера повертатись і стріляти скидалася на результат доброго вишколу. До чорної кепки, яка щільно облягала голову, був прикріплений ліхтарик, однак розгледіти риси обличчя Блумквіст не зумів.
Мікаел сказав, що був надто далеко і, тільки-но злочинець повернувся, відразу ж кинувся на землю, дякуючи долі, що зостався живий. А от одяг та фігуру вбивці він зміг описати, і до того ж досить детально. За словами журналіста, підозрюваний видавався не надто молодим: йому, певно, навіть перескочило за сорок років. Добре натренований, на зріст 185–195 сантиметрів, атлетичної статури, з вузькою талією й широкими плечима, вбраний у чоботи та чорний, найімовірніше, військовий одяг. Він ніс рюкзак, а до правої ноги, либонь, був пристебнутий ніж.
Блумквіст уважав, що нападник зник у напрямку моря, тікаючи вздовж берегової лінії повз сусідні будинки, і це цілком збігалося з доповідями Петера Блума й Дана Флінка. Поліціанти призналися, що взагалі не бачили підозрюваного, але, почувши від берега щораз тихші кроки, марно намагалися його наздогнати. Принаймні вони так стверджували, хоч Ерік Цеттерлунд не йняв цьому віри.
Він припускав, що Блум і Флінк злякалися й просто стояли собі в темряві, ні на що не наважившись. Так чи так, а головну помилку допущено саме тоді. Замість виявити всі можливі виїзди з місця злочину, перетяти шляхи до втечі й спробувати оточити район поліціанти, здається, зосередилися на якихось дрібницях. Правда, тоді Флінк і Блум ще не знали про вбивство, а коли довідалися, то майже зразу перекинули свою увагу на босоногого хлопчика, що в істериці вибіг з будинку. Без сумніву, в такій ситуації годі було не втратити голови. Проте дорогоцінний час збігав, і, хоч Блумквіст, описуючи події, поводився досить стримано, було неважко відчути, що й він до розповіді поліціантів ставиться критично. Журналіст двічі питав їх, чи зняли вони тривогу. І двічі діставав у відповідь ствердний кивок.
Згодом, підслухавши розмову Флінка з диспетчерською службою, Блумквіст зрозумів, що той кивок, найпевніше, означав «ні». У найкращому разі то було свідчення повної розгубленості й нездатності усвідомити всю трагічність подій. На сполох забили ще не скоро, а коли похопилися, то все одно мало чого досягли. Здебільшого через Флінкову неспроможність адекватно пояснити ситуацію.
Ця бездіяльність поширилася й на інші рівні. Цеттерлунд був невимовно радий, що хоч у цьому його ніхто не звинуватить. На той момент він ще навіть не долучився до розслідування. З другого боку, він уже був тут, тож не мав права погіршувати становище. Список його заслуг останнім часом не надто вражав, а тут випала чудова нагода виявити свій хист чи принаймні не сісти маком.
Цеттерлунд стояв біля дверей вітальні, закінчивши щойно телефонну розмову з «Мілтон сек’юриті» про типа, поміченого на камерах зовнішнього спостереження минулої ночі. Він геть не відповідав Блумквістовому описові потенційного вбивці. Це був, судячи з усього, кістлявий непробудний наркоман, що, одначе, мав високий рівень технічної майстерності. У фірмі «Мілтон сек’юриті» були певні, що саме цей чоловік зламав систему сигналізації й вивів з ладу всі камери та сенсори.
Це, звісно, аж ніяк не спрощувало ситуації. Отже, тут був не тільки ретельно продуманий план. Убивця йшов на злочин, знаючи про поліційний захист і новітню систему сигналізації. Зухвало, якщо не сказати більше. Цеттерлунд мав намір спуститися на перший поверх до криміналістів, але затримався нагорі, збентежено вдивляючись у простір, аж поки його погляд зупинився на Балдеровому синові. Хлопчина був ключовий свідок. З нього, щоправда, нічого не витягнеш, та й чужих слів він не сприймає. Інакше кажучи, чогось такого і слід було сподіватися серед цього розгардіяшу.
Хлопчик тримав маленький шматочок якогось напрочуд складного пазла. Ерік уже рушив до кручених сходів, що вели на перший поверх, аж раптом закляк на місці, згадавши своє перше враження від дитини. Коли він прибув на місце, ще не знаючи ніяких подробиць, хлопчина видався йому цілком звичайним. Цеттерлунд описав би його як неймовірно гарного нормального дітвака з кучерявим волоссям і приголомшливим поглядом. Тільки згодом чоловік дізнався, що малий — аутист і має великі розумові вади. Тобто, як зміркував поліціант, убивця зустрічався з хлопцем раніше або ж був добре поінформований про його стан. Інакше навряд чи залишив би його живим, ризикуючи, що свідок упізнає його на зводинах, чи не так? Ерік не дав собі часу обміркувати все як слід, та цей здогад схвилював його, змусивши ступити кілька квапливих кроків до хлопця.