— Ми повинні зараз-таки його допитати, — промовив поліціант, сам того не бажаючи, надто голосно й роздратовано.
— Заради Бога, тільки не дуже давіть на нього, — озвався Блумквіст, випадково опинившись поряд.
— Не втручайтеся, — просичав у відповідь Цеттерлунд. — Він може знати вбивцю. Йому треба показати кілька фотографій. Треба якось…
Хлопчик урвав його, зруйнувавши пазл раптовим помахом руки, і Цеттерлундові нічого не лишалося, як пробурмотіти слова вибачення й піти вниз, до криміналістів.
Мікаел зостався на місці, спостерігаючи за хлопчиком. Здавалося, з ним от-от щось має статися — можливо, новий напад, і журналістові дуже не хотілося, щоб малий знову почав завдавати собі шкоди. Але дітвак застиг, креслячи на килимі кола різкими рухами правої руки. Потім він зупинився й благально звів угору очі.
Блумквіст на мить задумався, що б то могло означати, та облишив цю гадку, коли високий поліціант на ім’я (Мікаел уже вивчив його) Петер Блум сів обіч хлопчика й спробував знову зацікавити того пазлом. Журналіст вийшов до кухні, щоб хоч трохи перепочити від гармидеру. Він був геть знесилений і хотів додому. Але, очевидно, спершу належало переглянути кілька фотографій з камери зовнішнього спостереження. Коли йому покажуть їх, він не знав. Час тягся довго: поліції явно бракувало організованості, а Мікаел жадав тільки одного — опинитись у своєму ліжку.
Він уже встиг двічі зателефонувати Еріці й докладно розповісти їй усе. Вони дійшли згоди, що Мікаелові варто написати велику статтю про це вбивство в наступне число «Міленіуму». І не лише тому, що злочин став величезною трагедією, а життя професора Балдера було варте пера. Просто Мікаел був безпосередньо причетний до самої історії, а це підвищувало цінність матеріалу й давало перевагу перед конкурентами. Вже згадка про драматичний телефонний дзвінок, що через нього він приїхав сюди цієї ночі, набавить його статті неабиякої гостроти.
Ніхто з них не зачіпав ані ситуації з «Сернером», ані кризи журналу. Усе було й так зрозуміло. Еріка вже спланувала, що — поки Мікаел відсиплятиметься — готуватиме й збиратиме матеріал тимчасовий редакційний працівник Андрей Зандер. Жінка досить рішуче, як щось середнє між люблячою матір’ю і владним головним редактором, заявила, що не хоче, щоб їхній знаменитий репортер помер від виснаження ще до початку роботи.
Блумквіст не заперечував. Андрей — амбітний і приязний хлопець, до того ж так утішно, прокинувшись, мати на руках усі результати підготовчої роботи, бажано й списки тих людей з оточення Балдера, з ким варто поспілкуватися. На якусь мить Мікаел зрадів, що хоч тепер зможе дистанціюватися від Зандерових постійних проблем з жінками. Андрей звіряв Мікаелові подробиці особистого життя щоразу, як вони вечорами сиділи в пивниці «Кварнен». Зандер молодий, розумний і привабливий. Він хоч для кого мав би бути знахідкою. Але через м’якість і згідливість його кидали знову й знову, а він сприймав це дуже важко. Андрей — невиправний романтик, що повсякчас мріє про сенсаційні матеріали й безмежне кохання.
Мікаел сів за стіл у Балдеровій кухні й подивився на темряву за вікном. Перед ним, біля коробки сірників, примірника «Нью саєнтист» і стосу паперів з якимись незрозумілими рівняннями, лежав гарний, хоч і дещо моторошний, малюнок із зображенням переходу. Чоловік з розкосими водявими очима й тонкими губами стояв біля світлофора. Його закарбували на льоту, проте можна було розгледіти кожну зморщечку на обличчі, кожну складочку на куртці та штанях. На вигляд він був неприємний. На його підборідді проступала родимка у формі серця.
Та найдивовижнішою деталлю малюнка був світлофор. Зображений з якоюсь математичною точністю, він сяяв яскравим, тривожним світлом. Тут майже вгадувалися геометричні лінії. Очевидно, Балдер захоплювався малюванням. Щоправда, Мікаела більше зацікавила нестандартність композиції.
З другого боку, нащо такій особистості, як Франс Балдер, малювати заходи сонця й кораблі? Світлофор, либонь, не менш цікавий, ніж щось інше. Мікаела заінтригувало те, що малюнок швидше скидався на фотографію. Навіть якщо Балдерові вдалося перемалювати світлофор з натури, навряд чи він просив би того чоловіка знову й знову переходити вулицю. А може, то був вигаданий персонаж або Балдер мав фотографічну пам’ять, точнісінько як… Мікаел замислився, а потім схопив мобільника й утретє зателефонував Еріці.