Він почувався обважнілим, виснаженим і лисим. Ян недбало взяв до рук роман Зінґера «Чарівник з Любліна». Книжка так йому полюбилася, що ще кілька років тому він поклав її у вбиральні на той випадок, якщо йому захочеться почитати щось, сидячи на унітазі. Але тепер поринути в читання йому не вдалося. Задзвонив телефон, і настрій Яна не прояснів, коли він, глянувши на дисплей, зрозумів, що телефонує головний прокурор Рікард Екстрем. Його дзвінок означав не просто роботу, а, найпевніше, справу, що має важливе політичне й медійне значення. Інакше Екстрем викрутився б, як змій.
— Привіт, Рікарде, радий тебе чути, — збрехав Бубланський, — та я, на жаль, не маю часу.
— Що?.. О ні, тільки не тепер, Яне. Цього ти просто не можеш пропустити. Я чув, що в тебе сьогодні вихідний…
— Саме так, і я збираюся… — йому не хотілося говорити «в синагогу», бо до його єврейства не надто приязно ставилися на роботі, тож він додав: —…до лікаря.
— Ти захворів?
— Не зовсім.
— Що ти маєш на увазі? Лише починаєш недугувати?
— Скидається на те.
— Ну, тоді ніяких проблем. Адже ми всі за крок до хвороби ходимо, чи не так? Справа важлива, Яне. Мені навіть дзвонила міністр підприємництва Ліса Ґрін, і вона вже в курсі, що розслідування провадиш ти.
— Мені вкрай важко повірити, що Ліса Ґрін знає, хто я такий.
— Ну, можливо, не на ім’я… Вона, власне, й не має права втручатися… Але ми з нею зійшлися на тому, що нам потрібен якнайкращий фахівець.
— Лестощі на мене більше не діють, Рікарде. Що там у тебе? — спитав він, відразу ж пошкодувавши про це.
Саме питання вже свідчило про сяку-таку згоду взятися до справи, і Рікард Екстрем сприйняв це як невеличку перемогу.
— Сьогодні вночі у своєму домі в Салтшебадені був убитий професор Франс Балдер.
— А хто це?
— Один з наших найвідоміших науковців міжнародного рівня. Він провідний фахівець у галузі технологій штучного інтелекту.
— В галузі чого?
— Штучного інтелекту. Це нейронні мережі, цифрові квантові процеси тощо.
— Я й досі гадки не маю, про що ти кажеш.
— Він намагався змусити комп’ютери думати, намагався відтворити людський мозок.
Відтворити людський мозок? Бубланському стало цікаво, як би зреагував на таке рабин Ґолдман.
— Ходять чутки, що він уже був жертвою промислового шпигунства, — вів далі Рікард Екстрем. — Звідси інтерес Міністерства підприємництва. Ти ж знаєш, як Ліса Ґрін урочисто заявляла, що зробить усе можливе, щоб захистити шведські дослідження та інноваційні технології.
— Мабуть…
— До того ж йому щось загрожувало. Балдер мав поліційну охорону.
— Ти хочеш сказати, що професора вбили, коли його охороняла поліція?
— Можливо, то була не найкраща варта у світі. Його стерегли Флінк і Блум зі звичайної поліції.
— Казанови?
— Еге ж. Їх кинули туди посеред ночі підчас бурі й загального хаосу. На їхній захист, правда, можна сказати, що їм довелося нелегко. Там була така веремія. Франса Балдера застрелили в голову, поки хлопці розбиралися з якимось п’янюгою, що чортзна-звідки з’явився біля воріт. Убивця скористався шансом, коли увагу поліціантів ненадовго відвернули від роботи.
— Звучить якось недолуго.
— Так, працювали, з усього видно, професіонали. А ще їм, здається, вдалося вивести з ладу охоронну сигналізацію.
— Значить, їх було декілька?
— Гадаємо, так. Крім того…
— Що?
— …є деякі пікантні деталі…
— …які сподобаються медійникам?
— Які страшенно сподобаються медійникам, — підтвердив Екстрем. — Той п’янюга, виявляється, був не хто інший, як Лассе Вестман.
— Актор?
— Саме так. І це справді проблема.
— Бо потрапить на перші шпальти газет?
— Частково так. Але ще й тому, що на нас може впасти купа розлучних проблем. Вестман стверджував, що прийшов туди, щоб забрати додому восьмирічного пасинка, який був у Балдера. Хлопчик… Стривай, зараз гляну, як це правильно… Хлопчик — Балдерів біологічний син, одначе суд позбавив професора права на опіку, бо той нездатен про нього піклуватися.
— Чому це професор, який може робити комп’ютери подібними до людей, раптом виявився нездатним доглядати власну дитину?
— Бо раніше йому геть бракувало відповідальності. Замість дбати про сина, він працював і, як я зрозумів, був узагалі безнадійно поганим батьком. Історія в усякому разі делікатна. Маленький хлопчик, що не мав бути в Балдера, став, либонь, свідком убивства.