— Це правда.
— Екстрем поводиться агресивно й каже, що Блумквіста слід заарештувати за кривосвідчення й непокору. І невідь за що там ще.
— Це нам не допоможе.
— Так. А беручи до уваги Блумквістову допомогу, гадаю, нам краще залишитися з ним друзями.
— На мою думку, нам доведеться знову поговорити з ним.
— Згодна.
— А що з Лассе Вестманом?
— Ми щойно з ним спілкувалися, і його розповідь не дуже надихає. Вестман побував у ресторанах «КБ» і «Театерґріллен», у барі при Оперному театрі, у «Ріше» і скрізь година за годиною горланив у нестямі про Балдера та хлопчика. Він просто зводив своїх друзів з розуму. Що більше Вестман пив і що більше грошей кидав на вітер, то дужче зациклювався.
— Чому це було так важливо для нього?
— Частково через те, що алкоголь стукнув йому в голову. Пам’ятаю свого старого дядька. Коли він напивався, то завжди плів смаленого дуба. Що в голові засіло, про те й патякав. Та річ, очевидно, не тільки в цьому. Вестман розводився про опіку над малим. І якби він був інший, трохи чуйніший, то це ще могло б дещо пояснити. Тоді й справді можна було б повірити, що він турбується про долю хлопчика. Але тут… Ти ж знаєш, що свого часу Лассе Вестмана судили за побої?
— Ні, я цього не знав.
— Кілька років тому він жив з однією модною блогеркою Ренатою Капусинською. Він побив її мало не до смерті. Здається, навіть відкусив їй щоку.
— Погано.
— Крім того…
— Так?
— …Балдер написав кілька заяв. Щоправда, так і не надіслав їх — можливо, через свою правову ситуацію. Але з них чітко випливає, що він підозрював Вестмана в побитті сина також.
— Та невже?
— Балдер побачив на тілі в хлопчика підозрілі синці, і його, до речі, підтримує психолог з Центру лікування аутизму. Отже…
— …у Салтшебаден Вестмана привели не любов і турбота.
— Еге ж. Найпевніше, гроші. Забравши сина, Балдер перестав виплачувати аліменти чи принаймні зменшив їхню суму.
— А Вестман не намагався заявити на нього за це?
— Мабуть, не насмілився, зважаючи на обставини.
— Що там написано в судовій постанові? — спитав Бубланський перегодом.
— Що Балдер був паскудним батьком.
— І це правда?
— Таким лихим, як Вестман, він точно не був. Але в них стався один інцидент. Після розлучення Балдер забирав сина кожні другі вихідні, а жив він тоді в Естермалмі, у квартирі, з підлоги до стелі заставленій книжками. У котрийсь із вихідних ще тоді шестирічний Авґуст був у вітальні, а Балдер, як завжди, сидів, поринувши в роздуми, перед комп’ютером у сусідній кімнаті. Що саме сталося, нам невідомо. Проте там була маленька драбина, притулена до стелажа. Авґуст заліз на неї й, очевидно, взяв кілька книжок з горішніх полиць, а тоді впав, зламавши собі ліктя й знепритомнівши. Франс нічого не почув і спокійнісінько працював собі далі. І лише за кілька годин виявив, що Авґуст стогне на підлозі біля книжок. Тут з ним сталася істерика, і він відвіз хлопчика до лікарні.
— І потім його зовсім позбавили права опіки?
— Не тільки. Його оголосили емоційно незрілим і нездатним піклуватися про свою дитину, заборонивши бути з Авґустом сам на сам. Але, чесно кажучи, цей вирок викликає в мене певну недовіру.
— Чому?
— Бо цей процес був необ’єктивний. Адвокат колишньої дружини нещадно накинувся на Балдера, а той тільки каявся й казав, що він нікчемний, безвідповідальний, непристосований до життя і бозна-що ще. Суд визнав, — на мій погляд, зловмисно й тенденційно, — що Балдер ніколи не вмів нормально спілкуватися з іншими людьми і повсякчас шукав розради в комп’ютерах. Я встигла трохи придивитися до його життя, тому не зовсім з цим згодна. Суд просто сприйняв його сповнені почуття провини тиради й самокритику за правду. Хай там як, а Балдер виявив надзвичайну зговірливість. Він погодився виплачувати величезні аліменти — по-моєму, сорок тисяч крон на місяць — і одноразово видати дев’ятсот тисяч крон на непередбачені витрати. Невдовзі після цього він поїхав у США.
— Але згодом повернувся.
— Так, і на те було кілька причин. У нього викрали технологію, і він, можливо, дізнався, хто це зробив. Він мав серйозний конфлікт з роботодавцем. Та, думаю, в намірі повернутися назад не останню роль відіграв його син. Жінка з Центру лікування аутизму, про яку я вже казала, — її, до речі, звуть Гілда Мелін, — на ранній стадії вважала, що перспективи хлопчика дуже оптимістичні. Одначе все пішло не так, як вона сподівалася. Крім того, її сповістили, що Ганна й Лассе Вестман безвідповідально ставляться до Авґустової освіти. Згідно з домовленістю, Авґуста мали вчити вдома спеціальні педагоги, яких, очевидно, хтось нацьковував одне на одного. Можливо, був іще й обман з грошима на навчання й вигаданими іменами вчителів. Ну, всілякі такі речі. Та це вже зовсім інша історія, і взятися до неї доведеться кому-небудь іншому.