Відколи Балдер почав працювати в «Соліфоні», Арвід хвилювався, що драма поверне на інше, і тепер йому хотілося, тільки щоб усе зникло. І саме тому, либонь, він зранку вирушив у місто, з маніакальною нав’язливістю накупив купу дизайнерського одягу й наостанок завітав до шахового клубу. Шахи й раніше часом відвертали його від поганих думок, і Вранґе вже справді покращало. Він відчував, що тримає все під контролем і готовий надалі спритно всіх їх дурити. Подивіться лишень, як він грає!
А дівчина, до речі, була не зі слабких. У її грі вгадувалося щось своєрідне, креативне, і вона, певно, дала б перцю з маком більшості присутніх. Але він, Арвід Вранґе, розбивав її вщент. Його гра була така мудра й витончена, що партнерка навіть не помітила, як він підкрадається до її ферзя. Потихеньку просуваючи свої фігури вперед, Вранґе таки взяв його, пожертвувавши кількома пішаками й одним конем, а тоді несерйозним тоном, фліртуючи так, щоб сподобатись дівчині, сказав:
— Sorry, baby. Your queen is down!
Однак у відповідь він не дістав нічого: ані усмішки, ані слова — зовсім нічого. Дівчина лише пришвидшила темп, ніби хотіла якнайскоріше відбути це приниження. Чом би й ні? Він залюбки скоротить процес, запросить її випити кілька келихів, а тоді відтрахає як слід. Можливо, в ліжку він не буде з нею так марципанитися. Та вона, певна річ, за те йому ще подякує. Ця паскудна лярва, мабуть, давно не мала сексу й уже точно не звикла до таких крутих хлопців, як він, — хлопців, які грають у шахи на такому рівні. Арвід вирішив похизуватися перед нею й показати їй шахову теорію найвищого класу. Але з цього нічого не виходило. Вранґе наштовхнувся на якусь незрозумілу непоступливість у грі. Він довго переконував себе, що це лише буяння уяви або результат кількох необережних ходів з його боку. Досить йому сконцентруватися, і він усе виправить. Арвід змобілізував увесь свій інстинкт переможця. Проте ставало тільки гірше.
Хлопець почувався в пастці, і хоч як намагався повернути собі ініціативу, та дівчина відбивала всі його випади. Кінець кінцем, йому довелося визнати, що баланс сил безповоротно змінився. Це було неймовірно! Він узяв її ферзя й не здобув переваги, а опинився в програшному становищі. Не могла ж вона свідомо пожертвувати ферзем? Ще й на ранній стадії гри? Це нереально. Про такі речі читають у книжках, але їх не втілюють у життя в шаховому клубі у Васастані, а надто дівчата-панки з пірсингом і поведінковими проблемами, та ще й у грі проти такого великого шахіста, як він. Однак порятунку вже не було.
Через чотири-п’ять ходів його неодмінно переможуть, тому Арвід не бачив іншої ради, як повалити вказівним пальцем свого короля й пробурмотіти привітання. Він хотів був кинути кілька слів на своє виправдання, та щось підказувало йому, що це тільки погіршить ситуацію. Раптом він відчув, ніби його поразка — не просто невдача, і, сам того не бажаючи, знову сахнувся. Хто, в біса, вона така?
Вранґе обережно подивився їй в очі. Дівка вже не здавалась йому такою похмурою, злегка невпевненою й непоказною. Тепер вона була, скоріше, холодна, немов хижак, що розглядає свою здобич. Йому зробилося так ніяково, наче поразка на шахівниці була лише прелюдія до чогось набагато гіршого. Арвід скоса глянув на двері.
— Ти нікуди не підеш, — сказала вона.
— Хто ти така? — запитав він.
— Та так, ніхто.
— То ми не зустрічалися раніше?
— І так, і ні.
— Це як?
— Ми зустрічались у твоїх кошмарах, Арвіде.
— Ти жартуєш?
— Не зовсім.
— Що ти маєш на увазі?
— А як ти гадаєш?
— Звідки я можу знати?
Вранґе не міг зрозуміти, чого йому так моторошно.
— Минулої ночі вбито Франса Балдера, — монотонно промовила дівчина.
— Ну… так… Я читав про це, — пробурмотів він.
— Жахливо, правда?
— Жахливо.
— Особливо для тебе, чи не так?
— Чому саме для мене?
— Бо це ти його зрадив, Арвіде. На ньому застиг твій юдин поцілунок.
Його тіло заціпеніло.
— Це лайно собаче, — вичавив із себе він.
— Зовсім ні. Я гакнула твого комп’ютера, зламала твій шифр і побачила дуже чітко, що ти продав його технології «Соліфонові». І знаєш, що?
Йому стало важко дихати.
— Я впевнена, що, прокинувшись сьогодні вранці, ти подумав: а чи не через тебе його вбили? Я можу тобі підказати. Це твоя провина. Якби ти не був такий жадібний, жорстокий і нікчемний, то Франс Балдер досі жив би. Маю тебе попередити, що це мене страшенно дратує, Арвіде. Я зроблю тобі дуже боляче. Для початку я змушу страждати тебе так само, як страждають ті жінки, яких ти знаходиш в інтернеті.