Під цим, явно трохи пізніше, дописали таке:
«У середу 22 листопада о 10.00 хлопчика навідають професор Чарлз Еделман, комісар Бубланський та інспекторка кримінальної поліції Мудіґ. Т. Л. буде присутній. Малювання під наглядом».
Ще нижче була приписка:
«Місце зустрічі змінено. Т. Л. і професор Еделман повезуть хлопчика до матері Ганни Балдер на Торсґатан, де їх зустрінуть поліціанти Бубланський і Мудіґ. Уважається, що хлопчикові буде легше малювати вдома».
Лісбет швидко перевірила, хто такий професор Еделман, і, довідавшись, що той спеціалізується на синдромі саванта, відразу зрозуміла, що відбувається. Очевидно, ідеться про якусь форму свідчень, що мають з’явитися на папері. А то з якого б дива Бубланський і Соня Мудіґ почали цікавитися малюнками хлопчика й чого б то Мікаел Блумквіст виявляв таку надмірну осторогу?
У жодному разі не можна допустити витоку інформації. Злочинець не повинен дізнатися, що хлопчик, можливо, зуміє його намалювати. Тому Лісбет надумала перевірити, чи обережний Торкел Лінден у своїй кореспонденції. На щастя, все йшло добре. Про хлопчикові малюнки він не згадував. З другого боку, о двадцять третій десять Лінденові надійшов мейл від Чарлза Еделмана з копією Соні Мудіґ і Янові Бубланському. Лист, певно, був причиною зміни місця зустрічі. Еделман написав:
«Вітаю, Торкеле! Дуже люб’язно з Вашого боку погодитися прийняти мене у Вашому медичному центрі. Я це дуже ціную. Однак боюся, що мушу завдати Вам невеличкого клопоту. Я вважаю, що наші шанси на успіх істотно збільшаться, якщо ми дозволимо хлопчикові малювати в тому середовищі, де він почувається захищеним. Цим я аж ніяк не хочу скритикувати Ваш медичний центр. Я чув про нього багато хорошого».
«Чорта пухлого ти чув!» — подумала Лісбет і стала читати далі:
«Тож мені б хотілося, щоб ми завтра вранці перевезли хлопчика до його матері Ганни Балдер на Торсґатан. Річ у тім, що в літературі зазвичай уважають, що присутність матері справляє позитивний вплив на дітей з синдромом саванта. Якщо ви з хлопчиком стоятимете біля входу на Свеавеґені о 09.15, то я зможу підібрати вас по дорозі. Тоді ми матимемо можливість трохи поспілкуватися.
З найкращими побажаннями
О сьомій нуль одна і о сьомій чотирнадцять відповідно Ян Бубланський і Соня Мудіґ відповіли на цього листа. Вони написали, що покладаються на досвід і знання Еделмана й пристають на його раду. Торкел Лінден тільки тепер, о сьомій п’ятдесят сім, підтвердив, що стоятиме з хлопчиком біля входу на Свеавеґені й чекатиме на Чарлза Еделмана. Лісбет Саландер трохи попосиділа в задумі, а потім пішла на кухню і, глянувши на Слуссен і затоку Риддарф’єрден, витягла з комори кілька старих сухарів. «Значить, місце зустрічі змінили», — думала вона.
Замість того щоб малювати в медичному центрі, хлопчика відвезуть додому до матері. Присутність матері справляє позитивний вплив, як написав Еделман. Щось у цьому реченні Саландер не подобалося. Воно видавалося їй трохи старомодним. Та й початок був не кращий: «Річ у тім, що в літературі зазвичай уважають…» Звучить занадто пишномовно. Щоправда, багато науковців справді пишуть абияк, і професорова манера висловлюватися їй невідома, але невже провідний невролог світу спирався б на те, що вважають у літературі? Чи не має він бути самовпевненішим?
Лісбет сіла за комп’ютер і переглянула в інтернеті кілька Еделманових статей. Вона знайшла нотки зверхності навіть у ділових фрагментах, одначе жодної мовної недолугості чи психологічної наївності не виявила. Чоловік, навпаки, писав досить твердо. Повернувшись до листів, Лісбет перевірила сервер SMTP, з якого їх надіслали, і аж здригнулася. Сервер звався «Бірдіно» і був їй незнайомий. Лісбет послала на нього кілька команд, щоб з’ясувати, що це таке, і за мить усе прояснилося. Сервер вихідної пошти працював за принципом відкритого транслятора, а отже, користувач міг надсилати повідомлення з будь-якої адреси.
Іншими словами, лист від Еделмана був підробкою, а копії Бубланському й Мудіґ не більш ніж димовою завісою. Ці повідомлення були заблоковані й не надсилалися, тому Лісбет, навіть нікуди не заглядаючи, вже знала: відповідь поліціантів і згода змінити план — теж блеф. Це означало не тільки, що хтось видавав себе за Еделмана. Тут точно був витік інформації, і хтось дуже хотів, щоб хлопчика вивели на Свеавеґен.