Що мене зараз чекало? Пошуки Осі, це ясно. Треба почати з нього. Раптом з жахом уявилося, що Осю вбили. Але ще один ковток розвіяв цю підозру. Просто аж так погано підряд не буває. Я вже звик, що одночасно може трапитися зі мною два западла. Але три — це вже занадто. Хтось пограбував Миколу. Хтось, хто знав про цю оборудку. Хто? Невже справді цигани поласилися? Сума таки серйозна.
Я подивився на годинник — наближалася перша. Треба квапитися.
Я поклав у кишеню триста карбованців і вийшов з хати.
Коли вже їхав у таксі, то спало мені на гадку, що Ося ті джинси не міг загребти. Бо якби це зробив, то мусив би якось домовитися зі мною, не міг мене отак лишити. Я для нього небезпечний свідок. Я знаю, як його знайти. Невже він аж такий відчайдух? Крім мене його може впізнати ще й Франьо. Хоча, з другого боку, Ося не такий дурний, аби особисто йти на діло. І тоді, напевно, виявиться, що він має стовідсотковий певняк.
По Збоїщах гуляв вітер, перегавкувалися собаки, а загалом панувало безлюддя. Мені довго довелося гримати, поки нарешті двері не відчинилися і на порозі не з’явилася розпатлана й заспана молода циганка.
— Що тобі треба?
— Осю.
— Нема Осі, — буркнула вона, затраскуючи двері перед самим носом.
Але я встиг увіпхати ногу.
— Я друг Осі. Розумієш? Є важлива справа.
— Забери ногу. Нема тут Осі.
— А де він?
— А я звідки знаю?
Я витяг десятку і помахав нею у повітрі. Циганка всміхнулася.
— Я у друзів грошей не беру.
Сказавши це, схопила мене за руку і втягла за собою в напівтемну кімнату, посеред якої лежав матрац. То були єдині меблі у цьому приміщенні.
Циганка одним махом скинула через голову сукенку й узявши руки в боки, стала переді мною зовсім гола, в самих лише коралях. Була до розпачу худа й скидалася на посинілого бройлера. Кістки випинали всюди, де треба і де не треба, а на місці грудей темніли самі пиптики.
— Що ж ти за Осин друг, що мене не любив? — вишкірила вона золоті зуби.
— Я не маю часу базарити.
Та, не звертаючи жодної уваги на мої слова, циганка беркицьнулася на матрац і по-кошачому потяглася:
— Ну? Покажи, який ти Осин друг.
Можливо, після п’ятнадцяти років в’язниці за крадіжку джинсів я буду радий і такому щастю, але зараз її драбиняста фігура не прокидала в мені жодних бажань. Я відвернувся і вийшов із кімнати. Вслід мені пролунало:
— Підараст горбатий!
Я мовчки проковтнув і це, але мимоволі випростався. У сусідньому дворі якийсь циганчук у самих чорних трусах цьвохкав лозою по дірявому відрі.
— Гей ти! Не знаєш, де Ося?
Циганчук прискалив око, запхав пальця у ніс і задумливо пошпортався. Потім вийняв його, уважно обстежив і, витерши об труси, відказав:
— А даси рубля?
— Дам.
— Ну, то дай!
Я просунув йому карбованця межи штахетами. Циганчук вихопив гроші й закрутився в дикому танку:
— Обдурили дурака на чотири кулака! Обдурили дурака на чотири кулака!
Я спересердя плюнув і хотів уже було йти, коли з хати випірнула циганка. Вона ліниво позіхнула і сказала:
— Ну, де там твоя десятка?
— Нема дурних, — бовкнув я. — Скажи, де Ося.
Циганчук враз перестрибнув через паркан і застрибав довкола мене:
— Дядя, дай мені ще рубля. Скажу, де Ося!
— Пішов ти! — гримнула на нього циганка.
Я вийняв десятку і підніс її над головою:
— Хто перший скаже, де Ося, дістане гроші!
У ту ж мить обоє так швидко заторохкотіли, що я ледве второпав — Ося, виявляється, грає у карти через дві хати в садку.
Я зіжмакав десятку і, підкинувши її угору, гукнув:
— Лови!
Ледве встиг відскочити. Коли я виходив з подвір’я, позаду розлігся такий жахливий писк і вереск, що, здавалося, ціла зграя котів справляє медовий місяць.
Ося і справді грав у карти ще з трьома учасниками викрадення львівської Прозерпини.
— А-а, — піднявся мені назустріч. — Попався, хто на базарі кусався? Ти чого динамо прокрутив?
— Яке динамо? — не зрозумів я.
— Нормальне. Ми приїхали, а нас ніхто не чекав на шосе.
— То ти сам туди їздив?
— Я такі справи нікому не довіряю. Ось із Зіною ми їздили.
Зіна при Осі був кимось на зразок охоронця — такий собі тупуватий здоровило, готовий на все.