Тепер я прямую до портьє і добиваю торг. Він вимагає тридцять за два покої. Даю двадцять п’ять. Згода. Я вільний.
Удома мені сниться товста-претовста профура з вибитими зубами і клянчить: «Не продава-а-ай!»
Танго з притисканням
«Хочеш спізнати багно? — запитував наш філософ вісімнадцятого століття Паїсій Величковський і сам собі відповів: — То стань ним». І я став.
На дверях ресторану знайоме попередження: «Вибачте. Місць немає». Під дверима нетерплячий тлум. Але у фойє я бачу Маріанну, вона теж помічає мене і кличе швейцара. Той розповзається в усмішці, обережно відчиняє й одним ривком втягує мене до себе, тут же затраснувши двері перед носами обурених відвідувачів.
Маріанна виглядає чудово. Не хочеться й думати, що оце квітуче сотворіння колись перетвориться на профуру з вищербленими зубами. Сьогодні вона в «левісах» і тоненькому светрику, а темне волосся буйним хвостом спадає на груди.
— Ти поміняла гардероб?
— Так, привезла з камери схову. Нам тут сподобалося, ми вирішили зупинитися на кілька днів.
З’являється і Єлена. Так само в «левісах».
— Привіт!
Вона цілує мене в щоку. І це на очах публіки, яка там за дверима жадібно спостерігає за нами. Я повертаюся до неї обличчям: бачите, як виглядає галицький супермен? Ото щоб знали!
Потім виймаю з кишені гроші.
— Тут сто сімдесят п’ять.
— Що? — дивуються обидві. — Звідки?
— Дуже просто. Я мовчав, а він піднімав ціну. Зупинився на двохсот. Четвертак ковтнув портьє. А це решта.
— Хо! — ляскає мене Маріанна по рамені. — Ти нам подобаєшся! Давай працювати разом. Ліпшого опікуна годі й шукати.
— Еге, — підхоплює Єлена. — Катаймо разом в Ужгород. Там теж можна незле погуляти.
— А поки що поділимо гроші, — каже Маріанна.
— Всім по п’ятдесят, а четвертак на пропій і службові витрати.
Таким чином, крім мештів «Саламандра» і десятки від профури, я заробив ще півсотні, і все це за один день.
За столиком Єлена розливає шампанське і проголошує:
— Кіріє елейсон!
— Ми знову греки? — запитую.
— В обов’язковому порядку. Сьогодні в нас у гостях польська делегація.
— Звідки ти знаєш?
— Програма розписана до кінця тижня. Не переживай. Твої функції залишаються такими ж — приймеш гроші і даси четвертак портьє.
— Цей портьє незле заробляє.
— Незле. Але не все йде в його кишеню. Мусить ще поділитися. Свою лепту дістане адміністрація і черговий міліціонер.
— Боже, скільки людей знає, що ми не греки!
— О, їх значно більше. Доплюсуй усіх тутешніх проституток.
— Невже в них таке фахове око?
— У них свої можливості. До речі, тут одна вже підходила і пропонувала за тебе п’ятсот крабів.
— За ніч? — сміюся я.
— Ну, ти дуже високо себе ціниш. П’ятсот за те, що станеш опікуватися ними. Їм сподобалося, як ти працюєш. У тебе інтелігентний писок, а це в нашій роботі рідкість. Такий ось курдупель жодного довір’я у порядної людини не викличе. Хто повірить, що він у ресторані випадково? Він торгує проститутками, і ніхто навіть не сумнівається, що має справу з проститутками. А якщо за це візьмешся ти, клієнт справді може повірити, що береш гроші за сестру-студентку, яка дуже хоче прибарахлитися, та не має за що. І в ліжко з мужчиною йде, мов на державний екзамен, а вранці неодмінно заллється слізьми: «Ах, що я наробила! Ах, навіщо я пила стільки шампанського! Як ви могли скористатися моєю слабістю?!» і т. д. Ясно тобі?
— Може, й ви так уранці ридали?
— А ти думав! — встряла в розмову Маріанна. — Мій любий Теймураз наклюкався так, що тільки-но ми прийшли в номер і випили ще плящину, як він повалився і захропів. Ну, я хутенько його розібрала наголо, сама теж роздяглася і щасливо заснула. Вранці він, бідолаха, не міг згадати — мав зі мною щось чи ні. Далі з криком: «Вах! Сколка денег угробил!» кинувся мене ґвалтувати. Однак я завзято боронилася. «Шановний! — сказала я. — Ви заплатили за ніч. А зараз білий день…» За що я люблю грузинів — вони джентльмени. Теймураз дав мені спокій. Тільки, вдягаючись, щоразу приказував: «Пагулали, да? Могітхан?! Пагулали, да?»
Дівчата заливаються сміхом.
— Таким чином, я провела дуже цнотливу ніч.
— А як ти, Єлено?
— Ну, я змушена була попрацювати. Але в міру. Мій теж був залитий по вінця. Вранці він довго шукав гаманця, який чомусь опинився під ліжком. А з гаманця, уяви собі, не пропала ані копійка. Зрештою, там і було всього вісімдесят карбованців. Зате пропали два квитки до Тбілісі. Уявляєш, який розпач?