Несподівано залунали кроки, і на сходах об’явився якийсь тип років за сорок у чорному костюмі з метеликом під квадратовою щелепою. А його пронизливий погляд, яким він старанно обмацав моє обличчя, драглиста усмішка товстих губ на всі кінські тридцять два і холодна спітніла долоня викликали в мене неприємні спомини. Саме такі типи уважно вчитувалися в мої рукописи і відповідали такою ж усмішкою на кожне моє заперечення.
Микола кинув чародійне слово «наш», киваючи на мене, а я непомітно витер долоню. Господи, чиїм я тільки не був за оці дні! Скільки різних людей проявило до мене довіру, а я їх безбожно дурив. Переслідуючи лише одну єдину мету — вивідати щось сенсаційне.
— Значить так, — сказав тип. — На вас лежить ще одна відповідальна місія — припильнувати, як будуть накриватися столи. Усе має бути суворо за меню. Щоб жодних проколів. А я ще маю за раками поїхати. По дорозі перестріну гостей і припроваджу сюди.
Говорячи це, підвів нас до великого глобуса, відкинув його вершок і показав нам багатющий бар.
— Випийте собі… І до роботи.
Але поки він не вийшов, ані я, ані Микола не доторкнулися до пляшок.
Я налив собі мартіні, а Микола «Геннессі».
— Я чув, що Щербицький щодня випиває по чотириста грамів «Геннессі», — сказав, прицмокуючи. — Хоча, так поправді, не відчуваю я якогось особливого кайфу. А ти?
— Мартіні як мартіні. Засолодке. Краще я його розбавлю сухим шампаном.
Щойно ми встигли перехилити по келишку, як будинок враз ожив і з глибини коридору випірнули якісь люди, траґаючи довгого стола.
— Ну, я пішов розставляти столи, — сказав Микола. – А ти катай на кухню.
Проте на кухню мені чогось не спішилося, і я, піднявшись по сходах, спробував дослідити, чим живе другий поверх. Але він нічим не відрізнявся від звичайних готельних коридорів, а двері були замкнені.
— Фу, як нецікаво! — обурився я вголос і раптом почув чиєсь шепотіння.
Я завмер і прислухався. Шепіт линув з правого боку, а за мить почулося ще й тихеньке постукування у двері.
— Ви сам? — почув я жіночий голос.
— Ну, сам.
— Хто ви?
— А хто ви?
— Ви знаєте, де ключі від кімнат?
— Ні.
— Тоді ви не звідси.
— Не звідси.
— Випустіть мене.
— Як же я вас випущу?
— Ключі в кінці коридору. Там висить картина з цими… ну, як їх?… Амурчиками чи що… За картинкою дверцята. Там ключі.
Коли я відчинив двері, то побачив люксусовий покій у килимах, а посеред нього овальне широке ліжко. Праворуч — двері до лазнички. Перед дзеркалом розчісувалася дорідна панночка, налита по самі вінця здоров’ям і сексом. Вона простягла мені руку:
— Віра.
Я назвав себе.
— Нап’єтеся?
І не чекаючи відповіді, відкрила бар. Вибір був той самий, що і в глобусі.
— Чінзано, — проказав я таким тоном, начеб те чінзано було для мене звичне, як чай.
— Я теж його люблю. Сідайте.
Віра налила келих і в мить, коли я почав цмулити оте буржуйське чінзано, схопилася і метнулася до дверей. Усе відбулося за лічені секунди. Мені вдалося її упіймати щойно за дверима.
— Випусти мене! — зашипіла вона розлючено, опинившись знову в кімнаті. — Випусти! Чуєш?
— Спокійно. Я не можу тебе випустити. Мені зовсім не хочеться втручатися у ваші порядки. Якщо тебе тут хтось зачинив, то, видно, мав на це якісь підстави.
— Всі ви такі! — захлипала вона.
— Якщо ти маєш на увазі мужчин узагалі, то я з тобою згоден. Але якщо йдеться про адміністрацію цього шановного закладу, то це мене не стосується. Той, хто мав тебе випустити, уже пішов. А коли прийде, то легко з’ясує, де ти поділася. А так, між нами, то його морда не викликає довір’я.
— О, це така сволота! Я б його… — вона аж скреготнула зубами, а потім зацокотіла ними по келиху, випиваючи своє вино.
— Чого він тебе закрив?
— Чого? Дуже просто. Хоче, щоб я на ніч зосталася. Я вже одну ніч із ним провела. Більше не можу. Що я скажу чоловікові?
— О, то в тебе ще й чоловік?
— А чого ти дивуєшся? Чому в мене не може бути чоловіка?
— При твоїй професії?
— При якій такій моїй професії? Що ти знаєш про мою професію? Може, ти думаєш, що я проститутка? Так?
— Ну, вибач, якщо я помилився.
— Я секретарка. Розумієш? Нормальна радянська секретарка. Мій чоловік у відрядженні. Сьогодні по обіді приїде. Ти уявляєш, що мене чекає?… А цей мене просто тероризує! Силоміць забрав учора з роботи і завіз аж сюди, до чорта на роги.