Цигани за столом були з ніг до голови вбрані в усе джинсове. Циганочки без своїх широких суконь в обтислих джинсах вражали худизною. Вони відразу почали мені накладати в тарілку кусні печеного м’яса і бульбу та лити горілку.
— Що ти йому ллєш? — обурився Ося. — Він горілки не п’є, правильно, Юра? Ти п’єш шампанське. Бачиш, я все пам’ятаю. Налий Юрчикові шампанське. Ану давай — за здоров’я молодих! До дна!
Я випив. Молоді були зовсім юні й прищаві. Вони нічого не пили, а сиділи, як приморожені. Я спробував до них усміхнутися, але вони дивилися у якусь тільки їм відому точку на стіні.
— Хочеш травки? — поцікавилася Соня, припалюючи разом з Марою по цигарці.
Я замотав головою. Тільки анаші мені бракує для повного щастя. Клуби диму незабаром огорнули мене з усіх сторін, і я зрозумів, що пора зникати. Ося намагався протестувати, але я переконав його, що це в наших інтересах.
— Зустрінемось у «Червоній Руті», — сказав Ося на прощання. — Нам треба перед цим ділом заправитися як слід.
Франьо виставив у ресторані стіл з печеними курми і випивкою.
— Ну, ти нарешті розколешся, що там за діло? — спитав Ося у Франя.
— Розумієш, треба одну прошмандівку провчити. Вирішила вона заміж вискочити. Я її і так, і сяк вмовляв — ні, таки вперлася і робить по-своєму. Уявляєш, я навіть було підкинув до її жениха одну подругу, котра йому все розказала. Мовляв, дивись, з ким женишся, — це ж проститутка! Соска! А він, жлоб, навіть слухати не захотів! Не вірить і все! А коли та фотки показала — я, знаєш, на роботу не візьму, доки, хе-хе, у різних позах не сфотографую! — то цей чвень знаєш, що сказав? Це, каже, монтаж! Поняв? Ха-ха-ха! А вона ж у мене такі мертві петлі виробляла! Атас!… Видно, стерва, добре йому баки забила… Ну, раз таке діло, треба марку тримати. Мушу її провчити. Бо так, чого доброго, з неї приклад почнуть брати. З ким я працювати буду?
— Ну, і що ти зараз зробиш? — поцікавився я. — Розженеш весілля?
— На фіґа?! Воно само розлетиться, коли я молоду викраду, — Франьо залився сміхом.
— Так, а потім?
— Завезу на точку і потримаю якийсь час. Після такого скандалу тому тузикові розхочеться в ідилію бавитися.
— Але ж вони вже розписалися.
— Я їм допоможу розвестися.
— Що це тобі дасть? Думаєш, вона й далі в тебе працюватиме?
— А то вже її справа. Мені головне, аби всі інші шалави побачили, чим це пахне. Щоб знали — з Франьом нездалі жарти. Франьові жлоба пригасити, що тобі два пальці обцюняти. А вона ще сама до мене приповзе і буде клянчити, аби взяв назад. Куди така подінеться? Тепер дурнів мало. Піди пошукай ще одного такого благородного.
— Але бачиш, що знайшла-таки!
— Ну, бувають і винятки. Але я такі винятки намагаюся ліквідувати ще в зародку. Тепер нам головне піймати всіх знагла і несподівано. Поки зорієнтуються, ми вже будемо в машинах.
Троє «Жигулів» мчало у напрямку Малехова. У першому сиділи ми з Франьом. У двох інших — восьмеро бійців на чолі з Осею. Авта заїхали у вузеньку вуличку, розвернулися і стали навпроти ресторану, готові кожної миті рвонути до Львова. З яскраво освітлених вікон линуло всюдисуще: «Лєто! Ах, лє-е-то!»
— Словом, так, хлопці, — сказав Франьо, зібравши нас довкола себе. — Все має бути блискавично. Вриваєтесь до зали. Ви двоє залишаєтесь на дверях і повиймаєте усі свої цяцьки, щоб народ відразу спанікував. Ви троє кидаєтесь до молодої. Б’єте молодого в писок і тягнете ту курву сюди. Шепнете їй, що поріжете бузю, як стане кричати. А ви троє робите якнайбільший гармидер.
— Можна стіл перекинути?
— Навіть бажано.
— А телефончики обрізати?
— Це нічого не дасть. У ресторані тих телефонів кілька. Якщо б знайти загальний кабель… Але ми тільки дурно час витратимо. Міліцію викличуть так чи так. Але нас тут уже не повинно бути… Далі при відступі: першими вискакуєте ви троє з молодою, сідаєте в машину. Решта прикриває вихід. У кого є пугач?
— У мене, — сказав Ося і вийняв польського іграшкового пугача, який, проте, виглядав, як справжній револьвер і стріляв, хоч і напусто, але так само гучно.
— Коли дуже будуть насідати, пальни в стелю. Звертаю вашу увагу на таку важливу річ: ви нікого не повинні скалічити! Робіть лише рейвах і паніку. І щоб ніхто нічого зі столів не цупив. Все ясно?
— Так точно!
— Ну, тоді з Богом!
І цигани дружною юрбою посунули на штурм ресторану, а ми з Франьом, яко істинні полководці, зайняли позицію навпроти вікон.