— На що це ти натякаєш? Вони тільки вчора дізналися про все.
Микола помітно нервувався, ця розмова його дратувала, і з усього було видно, що хоче якнайскоріше її завершити. Проте я не давав йому спокою.
— Хтось це все зрежисерував, як має бути. Цей підкреслено циганський вигляд… Річ у тім, що хлопці, з якими я домовився, вбрані зовсім не так. На них велюрові або шкіряні піджаки і джинси. У «феррарі» тепер ходить сама шантрапа, хіба не знаєш?
— Але ж вони могли найняти когось на це діло.
— Могли.
— Ну, от… — мовби з полегшенням зітхнув Микола.
— Але в мене є тільки сьогоднішній день. Бігати в кількох різних напрямках я не зможу. Мушу вибрати один… Може, бодай Франьо щось прояснить? Де Франьова хата? Не та, в якій живе. А та, де тримає викрадену дівку.
— Ти просто вар’ят! — спалахнув Микола. — Франя я знаю стільки літ!
Він одразу звівся на ліжку, і я побачив, що це його добряче рознервувало.
— Заспокойся, — сказав я. — Просто Франьо мусить щось знати. Він був у мене при обшуку. Я думаю, якщо він мені не поможе, то хоча виторгує в того лейтенанта ще кілька днів для мене. Адже він з ним добре знайомий? Чи не так?
— Не знаю, — бовкнув Микола і знову відкинувся на подушку. — Дай мені спокій. Я змучився.
— Скажи мені, де та хата, і я пішов.
— Я не знаю. Я там ніколи не був.
— Чому ти не хочеш сказати?
— Бо я не знаю! — підвищив знову голос.
— А Шиньйон знає? — кинув я, уже виходячи, і помітив, як у його очах блиснула лють, але тепер я точно знав – Шиньйон знає.
За оперним театром у скверику вирувала «скупка». «Скупка» — місце праці Шиньйона, якого прозвано так за своєрідну зачіску: спереду світилася лисина, а ззаду кучерявилася буйна темно-руда шевелюра.
Я вибіг з лікарні.
— Ну що? — спитав Ося. — Як він там? Жити буде?
— Жити буде. Так виглядає, що нам тепер треба виловити Франя. До вечора, коли він з’явиться в ресторані, я чекати не можу. Поїхали на «скупку», може, я там дізнаюся, де його хата.
На «скупці», як завше, було тлумно. Я прогулявся серед фарцівників, роззираючись на всі боки, але Шиньйона й сліду не було. На щастя, наштовхнувся на одного знайомого.
— Не бачив Шиньйона?
— А він з поляками у брамі. Он там…
Дякуючи Богові і всім святим, я побіг до брами, що виходила на вулицю Хмельницького. І якраз вчасно, бо поляки вже виходили, а за ними й Шиньйон.
— Привіт! — гукнув я. — Знову тяжко працюєш?
— Ой, не кажи… В тебе який сайз?
— Тридцять другий.
— Во! Якраз на тебе. Бери майже даром, — і він розкрив пакет.
Я ковзнув по джинсах байдужим оком.
— Сто вісімдесят. Леві Страус! Справжній! Тільки для тебе.
— Іншим разом. Мені потрібен Франьо.
— Увечері в ресторані зловиш. Він ніколи не прогулює. Ти що, маєш сумніви відносно цих джинсів? Ти мене ображаєш!
І не встиг я заперечити, як він витяг сірникове пуделко, добув сірника і, послинивши його, почав терти об джинси. Сірничок посинів.
— О! Ясно? — тицьнув мені сірника під носа. — Добре, сто сімдесят п’ять і ні краба менше.
— Мені потрібен Франьо. Вже!
— Де я тобі його візьму?
— Ти знаєш, де та хата… та його друга хата…
Шиньйон подивився на мене, наче на божевільного:
— Яка хата? Слухай, що ти мені баки забиваєш? Яка хата! Не заважай працювати. Такі класні джинси! Просто на мене замалі. Я ношу тридцять шостий. Хоча влажу і в тридцять четвертий, але тоді мене тисне в яйця. А це шкідливо. Це впливає на потенцію. До речі, як твоє лібідо?
— Чудово. Але мені потрібен Франьо.
— Пішов ти на фіґ! Заграв! Ну чого сьогодні всі так дістають Шиньойна? Змовилися, чи що?
І вже хотів було йти, але я перехопив його за руку.
— Франьо тобі сам подякує за це. Діло є таке, що пальчики оближеш!
— Ну да! — недовірливо прискалив око.
— Точно. Пару тисяч можна піймати.
Шиньйон затупцяв на місці.
— Добре. А що я з того буду мати?
— Дам тобі зараз п’ятдесят карбованців. Тільки за саму адресу.
— Ти що! Я друзів не продаю… А що за діло?
— Діло таке: якщо зараз я не виловлю Франя, то шість тисяч пролетить, як фанера над Парижем. Коли мені допоможеш, візьму тебе в долю.
— Ну, дивись. А то Шиньйона всі ображають, всі дурять, усі тільки й думають, як обмахерити. А я хвора людина. У мене діабет і ця… як його…
— Жовчокам’яна хвороба.
Він витріщився:
— А ти звідки знаєш?
— На морді написано.
Не знати чого він провів рукою по неголеному обличчю й скривився.
— У мене ще одна проблема. Імпотенція розвивається. Не маєш толкового лікаря?