— Давай втечемо…
Мої слова викликали в неї легку усмішку.
— Втікати? Куди?
Жінки чомусь завжди набагато практичніші від нас. От вона спитала: куди? І я замислився — а й справді, куди втечеш від цих людей?
— Тоді нам залишається тільки тішитися краденою любов’ю? — зітхнув я.
— Напевно, — відказала вона. А по хвилі додала: — Мені чомусь страшно. Якесь лихе передчуття. Мені часом здається, що я доживаю останні дні і мушу взяти від життя все, що тільки можливо. Це щось, як відчуття приреченої людини.
— Звідки в тебе такі дурні думки? Я не думаю, що це безвихідна ситуація. Треба тільки набратись терпіння і чекати. На свій час.
Вона зітхнула.
— Він може й не прийти…
— А ти пані Аліні розповідала про свої страхи?
— Так.
— І що?
— Як бачиш. Тепер я не одна. Маю тебе. Тільки пробач мене, добре? Мені було так важко і самотньо. Нікого в мене нема, крім тебе.
— Але чому ти це зрозуміла тільки тепер? Невже раніше я був для тебе пустим місцем?
— Ти знаєш, я жила таким життям, що не було часу на роздуми. А тут я просто не маю де себе подіти. І отак з нудьги думаєш собі, думаєш… Доки нарешті не починаєш вити з розпачу. Я тільки тепер зрозуміла, що мені бракує найбільше тебе. Мені чомусь здається, що ти зможеш мене врятувати… Ну, принаймні, спробуєш?
— Дзвінко, я все зроблю, щоб ми були разом. Але скажи мені: кого ти найбільше боїшся?
Вона задумалась.
— Кого найбільше? Але вони всі дуже небезпечні — і Роман, і Макс, і фрау Ольга… Пан Зеньо теж… На вигляд начеб усе спокійно, милі люди. Інколи в мене таке відчуття, що вони мене бачать наскрізь. Я постійно боюся себе чимось видати — словом чи рухом. Я просто знаю, що коли хтось спробує перейти їм дорогу, вони зітруть у порохно.
— Це тепер чекає Ярка?
— Можливо. Але мені здається, що Ярко якимсь чином застрахувався. І змусив боятись його. Ярко не такий простий, як виглядає.
— І як же він себе міг застрахувати?
— Елементарно. Він же фотограф, має купу цікавих знимків. Крім того, знімав на камеру порнокасети. Міг собі залишити копії.
— І що там знято?
— Різні забави. Гості замовляли, аби їх знімали прихованою камерою. Там у кожному покої є потаємна ніша, в якій замасковано камеру, завдяки цьому можна зняти все, що відбувається в ліжку. Отже, він знімав на замовлення порнуху і продавав тим же, кого знімав. А вони потім між собою обмінювалися і оглядали. Ясна річ, вони забирали касету ще того дня, але Ярко завше мав час, аби переписати найцікавіші кадри. Думаю, він має цілу колекцію того добра. Коли захоче, зможе шантажувати.
— Стривай… Але це означає, що твій чоловік у нього в кулаці?
— Мабуть, так.
— Тепер я розумію, чому вони не можуть його позбутися… Фрау Ольга попросила мене, аби я з ним затоваришував.
— Справді?… Виходить, вони хочуть тебе використати в цій грі. Аби знати напевно, чи має Ярко якесь досьє, чи ні. А якщо має, то де воно.
— Твій чоловік сказав, що й сам має усіх своїх клієнтів у кулаці.
— Має. Але коли Ярко розколеться, то найбільше, на що можна буде надіятися, — це вийти сухим з води. А бізнес доведеться прикрити, а то й ушиватися зі Львова кудись подалі… Котра година?
— За чверть друга.
— Нам пора.
VI
Ми не пройшли й п’ятдесяти метрів, як перестрілися з Ярком. Він ішов нам назустріч.
— Гуляєте? — розплився в багатозначній посмішці, хльоскаючи себе лозиною по ногах.
— Гуляємо, — відказала холодно Дзвінка.
— Я теж. Мушу стирчати тут до завтра. Нудьга… Чи не міг би я з Юрком перемовитись кількома словами?
Дзвінка стенула плечима:
— Про мене… Тільки не затримуй його, бо скоро обід.
Ярко мав якийсь загадковий вигляд. Зі всього видно, що йому неймовірно кортіло щось мені вибовтати, але присутність Дзвінки стримувала. Коли ж вона відійшла, Ярко сказав:
— Ну, можеш тепер тішитися.
— А то чим?
— А тим, що цю відповідальну справу доручили саме мені.
— Яку ще справу?
— Зробити шмон у твоєму покої.
Я похолов.
— Шмон? Ти порпався в моїх речах?
— На твому місці я б здурів від щастя, що порпався я, а не хто інший. Одначе все по порядку. Давай сядемо. Чого нам стовбичити?
Ми сіли в траву.
— Хто тобі доручив обшукувати мій покій?
— Хто ж, як не та стерва.
— Фрау Ольга?
— Так.
— І ти її відразу послухав?
— Це моя робота — слухати всіх. Зрештою, як і твоя.
— Що її цікавило?