— Вона запідозрила, що ти не той, за кого себе видаєш.
— Хіба я себе за когось видаю?
— У наше діло люди з вулиці не приходять. А ти прийшов з нізвідки.
— За рекомендацією пані Аліни. І взагалі, я думаю, це є справа шефа, кого він бере на роботу. До чого тут фрау?
— Фрау — це права рука шефа.
— Ну, добре. Ти зробив шмон, відзвітував, і що далі?
— Помиляєшся. Я ще не відзвітував. Фрау поїхала по справах. І як ти думаєш, що мене найбільше зацікавило в твоєму покої?
І тут до мене нарешті дійшло: він прочитав «Діви ночі»! Дзвінка просила, щоб я прихопив із собою рукопис. Боже, який же я ідіот!
— Ти прочитав?
— За одним подихом. Кримінальчики — моя слабість. Може, з тебе ще будуть люди. От така історія. Той факт, що ти знайомий з Дзвінкою віддавна… і то навіть близько знайомий… викликає деякі роздуми.
— Наприклад?
Вуста в мене пересохли, і я чекав, коли ж він нарешті видушить із себе свої наміри.
— Наприклад, можна запідозрити, що об’явився ти тут цілком не випадково. І всі ці рекомендації пані Аліни можна потрактувати зовсім в інакшому світлі. Може, вона просто вирішила звести докупи двох голубочків… А може, мати свого власного агента в конкуруючій фірмі… Хтозна… У будь-якому разі шефові ледве чи сподобається твій флірт з його жінкою.
— Для чого ти мені все це говориш? Біжи до своєї фрау. Може, вона тобі заплатить… Чи ти, може, чекаєш плати від мене? Збираєшся шантажувати?
— Навіщо мені тебе шантажувати?
— Ага, то ти націлився на Дзвінку? Ну, звичайно, грошей у неї більше.
— Заспокойся. В дупі я маю вас обох. Не збираюся шантажувати вас, бо можу будь-якого дня розпочати шантаж таких високих асів, що ви проти них дрібні мурашки. Я фрау нічого не скажу. А рукопис ти спали. Ти ж маєш інші відбитки?
— Маю.
Його пропозиція мене здивувала. До чого він веде? Навіщо розігрує зі себе доброго самаритянина?
Ярко запалив цигарку і продовжив:
— Скажу по правді, я мав до тебе недовіру. Думав, що ти такий самий негідник, як і всі решта. Тепер бачу, що помилився. Тебе цікавить Дзвінка. Так?
— Так.
— Тоді ми з тобою союзники. Я хочу вибратися з цього багна. По-доброму мене ніхто не відпустить. Але й пришити не просто. Я маю деякі речі, якими можна застрахати будь-кого.
— Вони ж напевно здогадуються про твій компромат.
— Звичайно. Це мене й тримає ще при житті. Інакше б мене давно позбулися.
— А як у тебе з наркотиками?
— Невже ти ще не здогадався, що це дурниця? Я навмисне запустив цю бздуру, а вони повірили.
— То ти навіть марихуани не смалиш?
— Ніколи в житті.
— Навіщо ж ти вигадав цю історію?
— Спочатку я думав, що це буде зручною причиною, щоб мене вигнали з роботи. Але тепер бачу, що вони вирішили вчепитися в мене, як кліщі. Однак гра під наркомана мені вигідна. Сьогодні вранці я вдав, що маю жахливий облом. І фрау дала мені марихуану за те, що я обшукаю твою кімнату. Це вже не вперше мене купують за цигарку. Як бачиш, цього разу маємо вигоду обоє. Коли б обшукала вона, добром би це не скінчилось. Мені це вигідно, бо я бачу, що можу тобі довіряти. Ти дилетант, для тебе все це лише захоплюючі пригоди, які ти потім опишеш. А ці люди здатні на все. Ти це усвідомлюєш?
— Я до них не маю жодного сентименту.
— От і прекрасно. У нас із тобою тепер є спільна світла мета — зруйнувати їх дощенту. Бо лише тоді я зможу цілим і неушкодженим випорснути з їхніх мацаків, а ти здобудеш свою Дзвінку. Ну як? Кльово я все розклав?
— Нормально. Але як ти хочеш їх зруйнувати?
— Розумієш, є одна компанія, яка б охоче перехопила цей бізнес. Вони тільки й чекають слушної можливості, і от я, уважно вивчаючи твій рукопис, натрапляю на знайомі імена. Я просто в захваті від твоєї наївності! Ти навіть не подумав, що імена варто змінити!
— Я писав для себе, а не для друку. А коли буду друкувати, то дещо зміню.
— Ну, це ти, дорогенький, ще не скоро видрукуєш. Хіба де на Заході. Але, як ти гадаєш, кого я зустрів у твоїй повісті?
— Важко сказати. Шиньйона? Його всі знають.
— Та ну — Шиньйон! Лушпайка! От Франьо — це фігура!
— О-о! Не кажи мені тільки, що ви з ним нерозлучні друзі! — скривився я.
— Знаю, що в тебе нема підстав, аби його палко любити. Але є одне святе правило: ворог нашого ворога — наш друг!
— Себто Франьо — це наш друг?
— Ти мудрієш на очах! Франьо якраз і належить до тієї компанії, котра спить і бачить, як фірма пана Ромка злітає в небеса.
— Чому ж вони її ще досі не висадили в повітря?
— Брак динаміту. Але ми їм запропонуємо цей динаміт. Розумієш?