Це запитання вивело з рівноваги фрау Ольгу, і вона мусила трохи пригальмувати, інакше б авто занесло у фосу.
— Поки що називай нас пан Юрко і пані Ольга, добре? А коли ми звикнемо одне до одного, тоді інакше будеш кликати.
— А я вже звикла, — відказала дівчинка і, всміхнувшись до мене, додала: — У вас такі вуса, як у мого татка.
Я тоді ще не мав бороди і носив вуса підковою. Фрау Ольга зблиснула лютими очима.
— То в тебе ще й татко є?
— Ні. Мама з татком загинули в літаку. Знаєте про той літак, що летів з Таллінна?
Я пригадав, що така катастрофа й справді трапилася коло Львова.
Фрау Ольга навіть не намагалася приховати своє полегшене зітхання.
— Ой, як тут гарно! — втішилася дівчинка, коли ми приїхали і ступили на подвір’я. Вона явно не сподівалася подібної розкоші.
Я хотів було відкланятись, але фрау Ольга шепнула мені:
— Ще трішки пограємось в тата і маму.
Сказала це таким довірливим тоном, наче б за тим мало стояти щось значно більше.
Ми зайшли в дім, і дівчинка взагалі розгубилася від подиву. Фрау запровадила її до покою і ввімкнула відео з якимсь пригодницьким фільмом.
— Ви збираєтесь її тут тримати? — спитав я, коли вона звільнилась. — Адже завтра тут забава.
— Ну і що? Саме на завтрашню забаву вона і закуплена.
— Так швидко запускаєте її в діло?
— А що робити, коли завтра прибуде гість із Києва. Він кохається лише в дівчатках, і то невинних. А в нас усі вже втратили цноту. П-ф-у-у… Яка я змучена. Давайте за цю справу вип’ємо?
Вона відкоркувала шампанське, ми сіли в холі і продовжили розмову.
— Цікаво мені, як ви змушуєте таких дівчаток, щоб вони віддалися вперше.
— Для цього є чимало методів. Такій козі можна запропонувати пару келихів шампана або дати відповідний заштрик.
— І що дістане Мартуся? — спитав я.
— Укольчик.
Фрау відповідала на мої питання цілком спокійно, усі свої емоції віддаючи виключно шампанському, котре вливала в себе, наче райський нектар, примруживши очі і посміхаючись. Ось вона міняє позу: зсовується на край фотеля, відкидається на спинку і, коли знову закладає ногу на ногу, я мало не захлинаюся вином.
Коли вона встигла скинути майтки, я не знаю. Тепер на мене дивилося обидва її примружених ока, і ще одне третє — таємниче й глибоке, воно приковувало усю увагу і, здавалося, втягувало в себе всі мої помисли, наче пилосос.
Ситуація була ідіотична. Я намагався й далі вдавати, наче б нічого не помітив, і цмулив спокійно шампанське. Фрау Ольга не зводила з мене ласого погляду, вологий лискучий язичок прогулювався набряклими вустами. Перса її високо здіймалися, а пальчики нервово танцювали на стінках келиха.
Це тривало, може, хвилину або дві, але для мене минула вічність. Мабуть, зрозумівши, що поза її не справила враження, спокійно опустила ногу, і таємниче око щезло.
Я видихнув своє заціпеніння, допив вино і сказав:
— Мабуть, мені пора?
Вона мовчки ворухнула плечима. Напевно, я образив її жіночу гідність. Якщо, звичайно, вона в неї була.
VIII
У суботу зранку першими приїхали кухарі з офіціантами ресторану «Інтурист» та заходилися готувати вгощення. В будинку, де мала відбуватися забава, розпочалися гарячкові приготування. З’явився пан Зеньо — товстий, але міцно збитий чолов’яга віку мого шефа. Він всюди пхав свого носа і страшенно всім заважав.
Я намагався нікому не потрапляти на очі і таким чином мені вдалося перебути до самого обіду. В обід прибуло зо два десятка дівчат. Дві з них, що мали на вигляд років десять, взявшись за руки, гуляли садом. Решта мали від шістнадцяти до двадцяти років і видно було, що у них за плечима достатньо досвіду, аби не особливо перейматися тим, що їх чекатиме ввечері. Мартусю тримали в будинку і надвір не випускали. Ані Дзвінка, ані Рома теж не світилися.
Коли все вже було наготовлене, кухарів та офіціантів одіслали назад. У бенкетовій залі чекав на гостей шведський стіл, обслуги жодної при ньому не потребувалося, а що менше людей, то менше свідків.
Фрау Ольга звеліла вдягнути костюм, і я зрозумів, що гості ось-ось з’являться. О п’ятій над вечір почали над’їжджати чорні «Волги» й, оперативно висадивши високих пасажирів, одразу щезали. Гостей стрічали шеф, пан Зеньо і фрау Ольга. Більшість прибулих належали до постійних відвідувачів і називали господарів на імена.
Першими приїхали товариші з обкому. Було їх дев’ятеро. Верховодили ними Бобрик і Ярчук. Потім приїхали ще чотири авта і привезли районне начальство. Всього зібралося сімнадцять чоловіків і одна жінка — секретарка товариша Бобрика Ліда. Помітивши мене, вона підплила майже впритул і промуркотіла: