Я ворухнувся і відразу застогнав, пронизаний гострим болем потилиці. Звівшись на ліктях, виплюнув солоний згусток слини і крові. Я знаходився й далі у тому самому будинку. Без Дзвінки. Потім, тримаючись за стіл, звівся на ноги, чіпляючись за меблі, поплентався в лазничку і, зазирнувши у дзеркало, переконався, що мене при великому бажанні ще можна впізнати. На очах запеклась кров, що витекла з розбитої брови. Я промив очі, відчуваючи, як при кожному русі голови розколюється потилиця. Торкнувшись її рукою, намацав засохле від крові волосся. Намочив у зимній воді рушник і став обережно протирати потилицю.
На кухні в креденсі знайшлася аптечка. Я заліпив пластиром брову. Все, що я пам’ятав, — це власне удар кулаком в обличчя. Що було далі? Я впав. А тоді вдарився об кант креденса. На підлозі засохло трохи крові. Це, видно, мене й врятувало. Вони вирішили, що я забився на смерть.
Тішило мене й те, що я не відчував нудоти, котра неодмінно віщувала б струс мозку. Я подякував Господу, що наділив мене такою мудрою головою, але для того, аби ожити остаточно, варто все-таки трохи струснути свій мозок. Я поліз у бар, висмикнув пляшку ямайського рому і ликнув добрих півшклянки. Було таке враження, наче ром протікає не в стравохід, а відразу тече в артерії. Я ликнув ще і за хвилю вже готовий був на будь-які подвиги.
Годинник показував за чверть восьму. Отже, я був непритомний цілих п’ять годин. За цей час багато могло скоїтися. Я вибіг з будинку і помчав до першого телефону. На щастя, Франьо був удома.
— Ну, що там? — спитав я.
— Шеф згідний. Нагорі теж переглянули. Але хочуть цілу касету дістати.
— Завтра вранці привезу.
— Давай, не тягни.
Тепер я мусив упіймати Ярка і забрати в нього касету. Тільки б він мене дочекався.
Як на біду, я довго не міг зловити таксі і прибув на місце, коли вже починало сутеніти. Вікна Яркового будинку не подавали ознак життя. Але на подвір’ї стояла його машина.
Я ступив на ґанок і натиснув дзвінок. Ніхто не з’явився. Двері були зачинені, а в шпарі ключа не було. Що це мало означати? Може, спить, а може, кудись вийшов. Я ще раз натиснув, але у відповідь не почулося жодного звуку. Де він міг подітися?
З чорного входу, який вів до підвалу, я легко вивалив кийком благенькі двері. Війнуло на мене сирістю, запахом фарби і лаків. Сходами я піднявся навпомацки нагору і потрапив на кухню. Тут панував жахливий рейвах. Все було поперекидане й потовчене. Шухляди витрушені на підлогу, меблі відсунуті від стіни.
Я зазирнув до покою і відразу побачив Ярка. Він сидів на підлозі, спершись спиною на книжкову шафу. До грудей притуляв якусь книжку. На руках і на книжці червоніла кров.
Ярко був мертвий. Його застиглий погляд, спрямований на двері, свідчив, що він когось чекав. Можливо, мене.
Я взяв книжку з його рук і побачив стріляну рану на грудях. Але застрелили його не тут, біля шафи, а метри зо два далі. Зі слідів крові можна було здогадатися, що він рештками сил добрався сюди. Для чого? Невже тільки для того, щоб добути цю книжку, з обкладинки якої всміхався до мене бравий вояк Швейк?
Я обмацав його кишені, але вони були порожні. Хтось уже цікавився їхнім вмістом.
Тепер у мене дуже складна ситуація. Ті, що його вбили, мусили забрати й касету. Якщо знайшли.
Я оглянув покій. Всюди кидалися в очі сліди обшуку. Це означає, що Ярко їм касети не дав. Але чи знайшли вони її? Застреливши його, вони відразу зникли. При них він би сюди не доповз, а понадто в їхній присутності не сягав би по книжку. Книжка мусить бути якимось знаком. Чи був сенс залишати для мене знак, якби касету було знайдено?
Я розгорнув книжку і прочитав: «Дорогий Ярчику! Бери приклад із Швейка, який не знав безвихідних ситуацій. Твоя Оксана».
Чому Ярко вийняв з шафи саме цю книжку?
Отже, по порядку. Він знав, що я маю прийти. Чекав на мене. Але прийшли інші люди. Вимагали в нього касету, не добилися нічого і застрелили. Тоді перевернули всю хату. Коли пішли, Ярко поповз за книжкою, притулив до грудей і вмер. Залишив мені якийсь знак. Який? Це могло стосуватися тільки касети. Виходить, що він мені подав знак, де знаходиться касета? «Пригоди бравого вояка Швейка». Чому Швейк? А може, вся розгадка в написі? Хто така Оксана?
Я роззирнувся. На підлозі валялися фотографії, листи, різні рахунки за газ, воду… На кількох світлинах була молода симпатична жінка. То вона сама, то з Ярком і маленькою дівчинкою, то лише з дівчинкою. Мабуть, це його дружина і донька. Здається, звати її Оксана. Можливо, касета в його жінки. Але де тепер її шукати?